Піонери або Біля витоків Саскуеханни

— Гидке? — повторив Бенджамін, здивовано витріщивши очі, що почали були злипатися. — Хай мене чортяка вхопить, шановна, але так ви ще назвете «Боадіцею» нікчемною посудиною. Та якого біса вам треба? Хіба очі дівчини не сяють, як ранішня й вечірня зорі вкупі? Хіба чорне волосся не блищить, як щойно просмолений такелаж? А хода її хіба не така плавна, як у лінійного корабля, коли він іде по тихій воді? Ні, добродійко, навіть фігурі, що була на носі нашої «Боадіцеї», далеко до неї, хоч капітан не раз казав, що та фігура зображає велику королеву. А королеви, звісно, справжні красуні, бо нащо тоді бути королем, коли не можеш вибрати собі дружину-красуню? Що за радість цілувати якусь нечупару?

— Не говоріть непристойностей, Бенджаміне, — зауважила економка, — а то я зараз же піду. Що ж, з лиця вона гарненька, але поведінка… Дівчина так задирає носа, що й балакати з людьми не бажає. А я слухала розповіді сквайра Джонса і тішилася думкою, що ми з нею подружимося… Ні, тепер я бачу, що Луїза Грант набагато миліша за Бетсі Темпл. Вона навіть не схотіла розмовляти зі мною, коли я запитала, як їй подобається в рідній домівці й чи тужить вона за своєю матусею.

— А може, вона просто не зрозуміла вас, шановна, адже мова у вас не дуже добірна, а міс Ліззі навчалася бездоганної англійської мови у справжньої лондонської леді. Отже, вона володіє мовою майже так само добре, як-от я чи будь-який уродженець Англії. Ви вже забули все, чого вас учили в школі, а молода господиня осягла всі науки.

— «Господиня!» — скрикнула Ремаркабль. — Що я, негритянка-невільниця, абощо, Бенджаміне? Ніяка вона мені не господиня й ніколи не буде! А щодо мови — то я розмовляю по-англійському незгірш за будь-кого в Новій Англії. Я народилася й виросла в графстві Ессекс, а Бухтовий Штат[52] славиться гарною вимовою.

— Чув я про той ваш Бухтоштат, — пробурмотів Бенджамін, — але ніколи там не плавав і навіть не знаю, де воно. Може, й справді то непогана бухта, але проти Біскайської затоки вона все одно, що шлюпка проти фрегата. А коли хочете почути справжню англійську вимову, то їдьте до матроського кварталу Лондона й послухайте, як там говорять. А втім, ніяк не второпаю, чим вас зобидила міс Ліззі; тож краще випийте ще чарочку і все забудьте й простіть, я» к і належить благочестивій душі.

— Ні вже, дзуськи! Я на це не згодна, Бенджаміне. Не звикла я до такого обходження й не маю наміру терпіти його. Я заощадила сто п'ятдесят доларів, у мене є, хвалити бога, ліжко й два десятки овець, і я не хочу лишатися в домі, де дівчину не можна називати на ім'я. А я все-таки буду називати її Бетсі, скільки мені заманеться, — ми живемо у вільній країні, й ніхто мені цього не заборонить. Навіть не чекатиму літа, а скажу завтра, що їду та й говоритиму те, що мені подобається.