Піонери або Біля витоків Саскуеханни

— Так, так, міс Ремаркабль, — мовив Бенджамін, — ніхто з вами й не подумає сперечатися, бо легше зупинити шторм носовичком, ніж ваш язик, коли він знявся з якоря. До речі, а багато мавп водиться на берегах вашого Бухтоштату?

— Самі ви мавпа, містере Пенгіллан! — вибухнула розлючена економка. — А краще сказати — ведмідь! Чорний потворний ведмідь, з яким порядній жінці не можна мати справу. І ніколи більше не буду у вашій компанії, хай мені доведеться прожити в судді ще тридцять років! Такі розмови годяться для кухні, а не для вітальні багатого дому.

— Послухайте, міс Петті… Пітті… Бійся бога, може, я й схожий на ведмедя, — але, щоб мене чортяка вхопив, я зовсім не мавпа, яка торохтить невідь-що, й не папуга, що безтямно белькоче будь-якою мовою, байдуже, чи то мова бухтоштатська, чи грецька, чи німецька! Та тільки ж чи розуміє він те, що белькоче? Можете ви мені на це відповісти, добродійко? Мічман може переказати капітанову команду, але хай-но спробує вести корабель самотужки! Щоб я похлинувся цим грогом, якщо його не візьмуть на кпини всі юнги!

— Бодай ви й справді похлинулися своїм грогом! — прорекла Ремаркабль у превеликому гніві, підводячись і хапаючи свічку. — Ви вже нацмулилися, Бенджаміне, і я краще полишу вас, а то ще й не те почую!

І економка пішла, марно намагаючись триматися з такою самою гідністю, що й молода господиня, й грюкнула дверима, бурмочучи собі щось таке, як «п'яничка» і «свиня».

— Хто це п'яничка? — люто закричав Бенджамін, теж підводячись, ніби щоб кинутися за нею. — Теж мені, хоче змагатися з нашою леді! Та ж ти на те тільки й здатна, що бурчати й прискіпуватися! Де це тебе виховували й таких слів навчили? Либонь, у твоєму клятому Бухтоштаті, га?