Піонери або Біля витоків Саскуеханни

— Це цілком зрозуміло, сер, — сказала Елізабет. — Якби на світі не було нікого, крім вас, то вам би й першість була ні до чого. А що є чимало інших людей, то вам доводиться боротися з усіма — просто ради змагання.

— Саме так! Бачу, ти розумна дівчина, Бесс, і робиш честь своїм учителям. Це ж я вибирав для тебе школу. Коли твій батько натякнув про це, я негайно написав листа своєму нью-йоркському приятелеві, людині надзвичайно розважливій, і він порекомендував мені цей пансіон. Дюк спочатку, як завжди, заперечував, але згодом, коли дізнався про всі обставини, мусив був поступитися.

— Згляньтеся на Дюка, сер, — адже він усе-таки мій батько. Якби ж то ви знали, що він виклопотав для вас в Олбані, то, певно, не стали б так строго розбирати його вади.

— Виклопотав для мене? — вигукнув Річард і на мить замислився. — А, мабуть, він дістав для мене проект нової голландської церкви. Та мені це ні до чого, бо ж талановита людина не потребує чужих ідей: мій власний мозок — найкращий архітектор.

— Ні, я не те мала на увазі, — багатозначно посміхнулась Елізабет.

— Не те? Дай-но подумати… Може, він запропонував мою кандидатуру в начальники дорожної застави?

— Може бути, але я маю на увазі не цю посаду.

— Не цю? — повторив містер Джонс, аж танцюючи з цікавості. — Отже, йдеться таки про посаду… Якщо в міліцію, то я відмовлюсь.

— Та ні ж бо, не в міліцію, — заперечила Елізабет, показуючи йому пакет і тут-таки кокетливо ховаючи. — Це вигідне й почесне призначення.

— Вигідне й почесне! — луною відгукнувся Річард, не тямлячи себе від хвилювання. — Покажи мені швидше цей папір, люба. Скажи хоч: це така посада, де я справді щось робитиму?

— Угадали, кузене, — це вища виконавча влада в окрузі. Принаймні так сказав мені батько, коли давав мені цей пакет, щоб я могла зробити вам різдвяний подарунок.

— Виконавча влада! Що за нісенітниця! — вигукнув Річард, нетерпляче вихоплюючи пакет з її рук. — Такої посади й не існує! Що? Як? Указ про призначення Річарда Джонса, есквайра, шерифом округи… Оце так подарунок зробив мені Дюк, нічого не скажеш! Справді, він має добре серце й ніколи не забуває друзів. Шериф! Головний шериф округи!

Звучить непогано, та обов'язки свої я виконуватиму ще краще. Зрештою, Дюк людина розсудлива й добре знає людську натуру. Я дуже вдячний йому, — Річард нишком утер очі полою шуби, — але ж і я ладен зробити для нього будь-що, — він це чудово знає, — і зроблю, коли трапиться нагода на новій посаді. Кажу тобі, кузино Бесс, от побачиш… Як сльозяться очі через отой клятий південний вітер!

— Отепер, Річарде, — сміючись, мовила дівчина, — ви матимете справжню справу. Я не раз чула, як ви нарікали, нібито в цій країні нема чого робити, хоч, на мою гадку, роботи тут хоч греблю гати.

— «Хоч греблю гати»! — повторив Річард, висякався і, випроставшись на весь свій маленький зріст, прибрав поважного вигляду. — Все залежить від системи, люба. От сьогодні ж засяду й систематизую всю округу. Мені потрібні помічники, аякже! Я розподілю округу на дільниці і над кожною поставлю такого помічника. В селищі також поставлю одного — тут буде моя штаб-квартира. Стривай, кого ж… Ну звісно, Бенджаміна! Так, із Бенджаміна вийде добрячий помічник шерифа, він уже дістав американське громадянство і якнайкраще підходить для такої справи. От тільки якби він ще вмів їздити верхи!