Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
Ремаркабль також слухала містера Гранта, й молитовний настрій трохи зм'якшив образу, якої завдав їй суддя за обідом. Вона згадала, що Елізабет ще дуже молода, отже, економці буде неважко під машкарою покірливості зберегти в своїх руках ту владу, яку раніше вона мала відкрито. Думка про те, що їй наказуватимуть, що доведеться слухняно виконувати чиїсь розпорядження, була їй нестерпна, і Ремаркабль уже не раз поривалася почати розмову, щоб з'ясувати делікатне питання про своє становище в домі. Але щоразу, стрівшись із гордим поглядом темних очей дівчини, яка ходила по кімнаті, розмірковуючи про своє дитинство, про ті зміни, що відбулися в її житті, та про події дня, економка відчувала якийсь шанобливий страх. Це дивне почуття позбавляло її рішучості й примушувало тримати язика на припоні. Нарешті вона зважилася почати розмову з теми, близької всім людям, теми, яка дозволяла Ремаркабль показати себе з найкращого боку.
— Довгу проповідь сказав нам оце превелебний Грант, — мовила вона. — Церковники взагалі добре проповідують, тільки ж вони записують свої думки, а це дуже зручно. А чи такі вони красномовні з природи? Де там! Ніхто з них не прочитає проповіді без підготовки, як-от, приміром, роблять священики стоячих вір.
— А які віри ви називаєте стоячими? — трохи здивовано запитала міс Темпл.
— Ну, пресвітеріан, баптистів — усіх, хто молиться, не стаючи на коліна.
— Отже, по-вашому, одновірці мого батька сповідують сидячу віру? — поцікавилась Елізабет.
— Та ні, я не чула, щоб їх називали інакше, як квакерами, — трохи знітившись, відповіла Ремаркабль. — І я їх називаю тільки так, бо ніколи в житті не дозволю собі мовити щось образливе про суддю чи його родину, Я завжди жила у згоді з квакерами — вони такі приємні, розсудливі люди. І мене дуже дивує, як ваш тато міг одружитися з дівчиною з церковної сім'ї. Бо ж як моляться вони і як моляться квакери? Квакери сидять тихо, сумирно, здебільшого мовчки, а церковники весь час метушаться, — ну справжній тобі театр та й годі; я знаю, що кажу, бо мені траплялося бувати на їхній службі.
— Ви відкрили в церковній службі таку якість, якої досі я не помічала. А тепер, прошу, подивіться, чи затопили в моїй кімнаті — я зморилася й хочу відпочити.
Ремаркабль кортіло відповісти, що, мовляв, неважко й самій панночці відчинити двері та подивитись, але розсудливість узяла гору над роздратуванням, і, трохи загаявшись, аби зберегти гідність, вона пішла виконувати розпорядження. Почувши, що камін у кімнаті затопили, Елізабет, побажавши доброї ночі економці й Бенджамінові, що підкладав дрова у піч, пішла до себе.
Як тільки вона причинила за собою двері, Ремаркабль розпочала з Бенджаміном загадкову, двозначну розмову, ніби не лаючи й не хвалячи молодої господині, а проте в її натяках дедалі виразніше відчувалося невдоволення. Управитель, одначе, не відповідав ні слова, тільки ревно підгодовував піч. Потім глянув на термометр, підійшов до буфета й дістав звідти запас напоїв, які зігріли б його й без допомоги вогню, що він розпалив. Швидко були підсунуті до печі два крісла й маленький столик, на якому вмить з'явилися пляшки й чарки. Тоді Бенджамін, ніби тільки-но помітивши економку, вигукнув:
— А ходіть-но сюди, міс Ремаркабль, киньте якір у цьому кріслі! Надворі морозище, але що він мені? Шторм чи штиль — Бенові байдуже. Негри влаштувалися в трюмі й такий розкочегарили вогонь, що можна засмажити бика. На термометрі — тільки тринадцять градусів, але якщо ці кленові дрова чогось варті, то не вип'ємо ще й по склянці, як він покаже градусів на десять більше; отже, сквайрові, коли він повернеться з пивниці Бетті Голлістер, буде гаряче, ніби матросу після того, як він мав, справу з просмоленим такелажем. Прошу, добродійко, сідайте ось тут і розкажіть, як вам сподобалась хазяйська донька.
— Ну, як на мене, містере Пенгіллан…
— Помпа, Помпа, — урвав її Бенджамін. — Сьогодні свято, і ви ліпше називайте мене Помпою, По-перше, так коротше, а по-друге, я маю намір випомпувати цю карафку досуха, — отже, я і єсть Помпа.
— Та ну вас! — вигукнула Ремаркабль, сміючись так, що її суглоби, здавалось, ось-ось розсиплються. — Ох, і жартун ви, Бенджаміне, коли в гуморі. А скажу я вам, що в цьому домі скоро все буде не так.
— Не так! — вигукнув управитель, позираючи на карафку, яка напрочуд швидко порожніла. — Все це дрібниці, не варті уваги, доки ключі від провіантського складу у мене в кишені.