Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
— У цьому домі, — вела далі економка, — вистачить їжі й питва для кого завгодно… ще трохи цукру в цю чарку, Бенджаміне… бо сквайр Джонс, дбайливий постачальник. Але ж… нові господарі — нові закони. І я не здивуюся, коли наше з вами становище раптом стане непевним.
— Життя непевне, як вітер, — повчально зауважив Бенджамін, — а в світі немає нічого непевнішого за вітер, міс Ремаркабль. Ото хіба пощастить потрапити в смугу ходових пасатів, — тоді можеш іти цілий місяць на всіх парусах і з юнгою за штурвалом.
— Я знаю, що в житті немає нічого певного, — відповіла Ремаркабль, підладжуючись до настрою співрозмовника, — але я маю на увазі, що зміняться наші права у домі. От поставлять над вами якого-небудь молодика, — як і мною дехто вже командує, — чи сподобається вам це після стількох років служби?
— Підвищують того, хто довше служить, — мовив управитель, — і коли хто націляється на моє місце, я подам у відставку швидше, ніж ви встигнете підняти шлюпку на талі. Хоч сквайр Дік і милий джентльмен і плавати під його рукою чиста втіха, але я скажу сквайрові по-простому, поморському, що, коли він має намір поставити наді мною новобранця, то я йду у відставку. Я плавав простим матросом — такелажником на люгері, міс Петтібоун. Потім ходив на судні з косими вітрилами, а це все одно, що плавати потемки. Працював біля брамселя, був марсовим, — а тоді вже мене приставили до капітана виконувати різні доручення й готувати йому грог. Саме там я удосконалив свій смак, і він у мене, як ви, певно, помітили, тепер чудовий. Ну, за ваше здоров'ячко.
Ремаркабль кивнула, відсьорбнувши із чарки. Вона взагалі була не від того, щоб вихилити чарочку, — тільки щоб вино було добре підсолоджене. Після цього шановна пара повела розмову далі.
— Так, вам довелося дещо побачити в житті, Бенджаміне. Недарма ж і в біблії сказано: «Той, хто вирушає в море на кораблі, бачить діяння божі».
— Ха! Не тільки божі діяння побачиш, але й диявольські, коли попливеш на бригові чи на шхуні. Але море справді розвиває розум людини, бо той, хто плаває, бачить різні краї й народи. От хоч би я — людина не вельми вчена порівняно з іншими мореходами, — а спитайте мене про будь-який острів чи півострів од мису Аг до Фіністера, і я знайду про що розповісти… Ось іще ром і цукор, добродійко… Так-от я й кажу, що знаю всі узбережжя незгірш, ніж шлях звідси до «Хороброго драгуна». А Біскайська затока — це ж чортів казан! Почули б ви, як там виє вітрюган, часом двоє в одного не можуть утримати волосся на голові. Іти під вітром цією затокою — все одно, що подорожувати по тутешньому краю: з гори та на гору.
— Та невже? — вигукнула Ремаркабль. — Невже бувають хвилі такі високі, як гори, Бенджаміне?
— Ще б пак! Але давайте-но покуштуємо грогу. Гм!.. Добряча штука! В цій країні є з чого готувати грог — недарма ж тут близенько Вест-Індія. Ат, хай йому чортяка! Коли б Гернсі лежав ближче до Ямайки, ром був би ще дешевший! А щодо хвиль, то в Біскайській затоці вони високі, та біжать рівно, доки не подме зюйд-вест, — ну, а тоді вже море стає дибки. Але якщо ви хочете дізнатись, що таке справжні хвилі, то спробуйте проплисти повз Гебріди при західному вітрі, коли суходіл з лівого борту, а судно прямує на південь, — от тоді ви побачите хвилі-гори. Я проходив там на «Боадіцеї», добродійко, і небо здавалося мені завбільшки з грот-парус, а під кормою розверзалися такі провалля, що туди міг би запасти весь британський флот.
— Та як же це ви не боялися, Бенджаміне, і як звідти вибрались?
— Боявся? Та якого дідька боятися, — що трохи покропить тебе солоною водичкою? А вибралися дуже просто: коли нам усе те остобісіло й палуби відмили дочиста, пролунала команда «всіх нагору!» — бо ж вільна вахта спала внизу в гамаках, наче ви ото на перинах, — повернули за вітром, згорнули фок, взяли інший галс — і наш фрегат пішов! Ще й як пішов, міс Петтібоун! Я не люблю брехати, шановна, і скажу вам чесно — він стрибав з однієї хвилі на другу, як тутешні білки з дерева на дерево!
— Як! Просто летів над водою? — вигукнула Ремаркабль, вражено сплескуючи кістлявими руками.
— От не можу вам сказати — над водою чи по воді, бо й сам чорт не добрав би, де вода, де хмари, — стільки летіло на нас бризок і піни. Але ми мчали вперед! На містку стояв сам капітан, четверо стернових біля штурвала, а штурман з шістьма матросами повертав румпель. Але ж і славно йшов корабель! Ох, і добре! Той фрегат був надійніший, ніж будь-який дім на суходолі. Якби я був королем Англії, то наказав би пришвартувати його до Лондонського моста й зробив своїм палацом. А чом би й ні? Кому ж і розкошувати, як не його величності?