Сімнадцять спалахів весни
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #8
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Сімнадцять спалахів весни». Краткое содержание книги:
Мюллер три години працював над першим допитом росіянки. Він звіряв запис, який представив Штірліц, із стрічкою магнітофона, вмонтованого в штепсель біля столу штандартенфюрера СС фон Штірліца.
Відповіді росіянки цілком збігалися. Запитання штандартенфюрера було записано скорописом і різнилися від того, що він говорив російській радистці.
— Він усе-таки спритно працює, цей Штірліц, — сказав Мюллер Рольфу, — ось послухайте…
І, відмотавши плівку, Мюллер увімкнув голос Штірліца:
— Я не буду повторювати вам тієї азбучної істини, що в Москві цей арешт буде для вас вироком. Людина, яка потрапила в гестапо, мусить загинути. А той, хто вийшов з гестапо, — зрадник, тільки зрадник. Хіба не так? Це перше. Я не проситиму у вас імен тих агентів, котрі залишилися на волі, — це не так важливо: шукаючи вас, вони неодмінно прийдуть до мене. Це друге. Третє: ви розумієте, що, як людина і як офіцер рейху, я не можу не співчувати вам: я знаю — то страшні муки для матері, коли ми будемо змушені віддати вашу дитину в приют. Дитина назавжди зостанеться без матері. Зрозумійте мене правильно: я вам не погрожую, просто, навіть якби я й не хотів цього робити, наді мною є керівництво, а накази завжди набагато легше віддавати тим, хто не бачив вашої дитини у вас на руках. А я не можу не виконати наказу: я солдат, і моя батьківщина воює з вашою країною. І, нарешті, четверте. Ми в свій час одержали копії ваших кінофільмів, знятих в Алма-Аті Московською кіностудією. Ви показуєте німців дурними, а нашу організацію — божевільною. Смішно, але ми ж стояли біля воріт Кремля…
Мюллер, звісно, не міг бачити, як саме на цих словах Штірліц підморгнув Кет і вона, миттю зрозумівши його, відповіла:
— Так, але тепер частини Червоної Армії стоять біля воріт Берліна.
— Правильно. Коли наші війська стояли біля воріт Кремля, ви вірили, що дійдете до Берліна. Так і ми впевнені тепер, що незабаром ми повернемося до Кремля. Але годі дискутувати. Я почав вам говорити про це, тому що наші дешифрувальники зовсім не дурні люди, і вони вже багато чого відкрили у вашому шифрі, і вашу роботу, роботу радиста, може виконувати наша людина…
Штірліц знову підморгнув Кет. Вона сказала:
— Ваш радист не знає мого почерку. Зате мій почерк дуже добре знають у Центрі.
— Правильно. Але в нас є записані на плівку ваші донесення, ми можемо легко навчити вашого почерку нашу людину. І ця людина працюватиме замість вас. Це вас остаточно скомпрометує. Вам не буде прощення на батьківщині — ви це добре знаєте, як і я, а може, ще й краще. Якщо ви будете розсудливі, я обіцяю вам повне алібі перед вашим керівництвом, — провадив він далі.
— Це неможливо, — відповіла Кет.
— Ви помиляєтесь. Цілком можливо. Ваш арешт ми не зафіксуємо в жодному нашому документі. Ви поселитеся з моїми добрими друзями на квартирі, де буде зручно дівчинці…
— У мене хлопчик.
— Пробачте. Вас, скажете потім, коли побачите своїх, знайшла після смерті чоловіка одна людина, яка назвала вам пароль…
— Я не знаю пароля…
— Ви знаєте пароль, — наполегливо повторив Штірліц, — пароль ви знаєте, але я не прошу його у вас, це дрібниці, гра в романтику Так от, людина, яка назвала вам пароль, скажете ви, привела вас на цю квартиру і передала вам зашифоовані телеграми, які ви гнали в Центр. Це — алібі. В спектаклях і в фільмах про розвідників заведено давати час на роздуми. Я вам цього часу не даю, я запитую зразу: згодні чи не згодні?