Сімнадцять спалахів весни

— Уже краще. Хоч не так уже паморочиться в голові і немає отих виснажливих приступів, млосної нудоти.

— Це симптоми струсу мозку.

— Так. Якби не моя грива, то хлопчика не було б на світі… Грива прийняла на себе перший удар цієї сталевої балки…

— У вас не грива. У вас розкішне волосся… Я любувався ним, коли був тут перший раз. Ви користувалися якимись особливими шампунями?

— Так. Дядя присилав нам із Швеції іранську хну і хороші американські шампуні.

Кет усе зрозуміла. Вона перебрала в пам'яті питання, які ставив перед нею «пан із страхової компанії». Версія дяді із Стокгольма була надійною й перевіреною. Вона придумала кілька версій про чемодан. Вона знала, що це — найважче запитання, і вона постарається уникнути його сьогодні, скаже, що зовсім хвора. Вона вирішила подивитися на «страхового агента» в ділі. Шведський дядя — це найлегше. Хай це буде взаємним екзаменом. Головне — почати першою, подивитися, як він буде поводитись.

— До речі, про вашого дядечка… В нього є телефон у Стокгольмі?

— Чоловік ніколи не дзвонив туди.

Вона ще не вірила, що Ервіна вже немає на світі. Вона просто не могла повірити в це. Після першої істерики, коли вона, здригаючись, гірко плакала, стара санітарка сказала:

— Не треба, люба… В мене так було з сином. Я теж думала, що загинув, а він лежав у госпіталі. А тепер стрибає без ноги, зате дома, в армію його не взяли, тепер житиме.

Кет захотілося зразу ж, негайно, послати записку Штірліцу, в якій попросити його дізнатися, що з Ервіном, але вона зрозуміла: робити цього аж ніяк не можна, хоча без зв'язку з Штірліцом їй не обійтися. Тому вона змушувала себе думати про те, як розумно зв'язатися з Штірліцом, який знайде Ервіна в госпіталі, і все буде гаразд, і маленький гулятиме з Ервіном по Москві, коли все це кінчиться, і настане тепле бабине літо з золотим павутинням у повітрі, і берези будуть жовті-жовті, високі, чисті…

— Фірма, — вів далі чоловік, — допоможе вам поговорити по телефону з вашим дядьком, як тільки лікарі дозволять вам підводитись. Знаєте, ці шведи — нейтрали, вони багаті, і обов'язок вашого дяді — допомогти вам. Ви дасте йому послухати в трубку, як кричить маленький, і в нього серце тьохне. Тепер ось що… Я домовився з керівництвом нашої компанії, що ми вам дамо першу допомогу цими днями, не чекаючи, поки перевірятимуть загальну суму вашої страховки. Але нам потрібні імена двох гарантів.

— Кого?

— Двох людей, які гарантували б… пробачте мені, але я лише чиновник, не сердьтесь, які підтвердили б вашу чесність. Ще раз прошу зрозуміти мене правильно…

— Ну, хто ж дасть таку гарантію?

— Невже у вас немає друзів?

— Таких? Ні, таких немає.

— Ну, добре. А знайомі у вас є? Просто знайомі, які підтвердили б нам, що знали вашого чоловіка.

— Знають, — поправила Кет.

— Він живий?!