Сімнадцять спалахів весни
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #8
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Сімнадцять спалахів весни». Краткое содержание книги:
— Так.
— Де він? Він був тут?
Кет заперечливо похитала головою:
— Ні. Він у якомусь госпіталі. Я вірю, що він живий.
— Я шукав.
— У всіх госпіталях?
— Так.
— І у військових також?
— Чому ви думаєте, що він міг потрапити у військовий госпіталь?
— Він інвалід війни… Офіцер… Він же був непритомний, його могли відвезти у військовий госпіталь…
— Тепер я за вас спокійний, — посміхнувся чоловік. — У вас світла голова, і я певен, ви скоро видужаєте. Назвіть мені, будь ласка, когось із знайомих вашого чоловіка, я до завтрашнього дня умовлю цих людей дати гарантію.
Кет відчувала, як у неї гуло в скронях. З кожним новим запитанням у скронях гуло все дужче й дужче. Навіть не гуло, а молотило якимось тупим металевим і гучним молотом. Але вона розуміла, що мовчати і не відповідати зараз, після того як вона всі ці дні уникала конкретних запитань, було б програшем. Вона згадувала будинки на своїй вулиці, особливо зруйновані. У Ервіна лагодив радіолу генерал у відставці Нуш. Так. Він жив у Рансдорфі, це точно. Біля озера. Нехай його питає.
— Спробуйте поговорити з генералом у відставці Фріцом Нушем. Він живе у Рансдорфі, біля озера. Він давній знайомий мого чоловіка. Я молю бога, щоб він був добрим до нас і тепер…
— Фріц Нуш, — повторив чоловік, записуючи це ім'я в свою книжечку, — в Рансдорфі. А вулицю не пригадуєте?
— Не пригадую…
— У довідковому столі можуть не дати адреси генерала…
— Але ж він такий старенький. Він уже не воює. Йому за вісімдесят.
— Голова в нього варить?
— Що?
— Ні, ні. Просто я боюсь, що в нього склероз. Якби моя воля, я б усіх людей старших за сімдесят силоміць звільняв би з роботи і відправляв би у спеціальні зони для престарілих. Від старих людей усе зло на цьому світі.
— Ну що ви. Генерал такий добрий…
— Гаразд. Хто ще?
«Назвати фрау Корн? — подумала Кет. — Мабуть, небезпечно. Хоча ми їздили до неї відпочивати, але з нами був чемодан. Вона може пригадати, коли їй покажуть фото. А вона була б хорошою кандидатурою: чоловік — майор СС…»
— Спробуйте зв'язатися з фрау Айхельбреннер. Вона живе в Потсдамі. Власний будинок біля ратуші.
— Спасибі. Вже можна сподіватися на щось. Я постараюсь зробити цих людей вашими гарантами, фрау Кін. Ага, тепер ось що. Ваш консьєрж упізнав серед знайдених чемоданів два ваші. Завтра вранці я прийду разом із ним, і ми при ньому й при лікареві відкриємо ці чемодани: може, ви зразу ж відберете непотрібні речі, і я поміняю їх на білизну для вашого карапузика.
«Ясно, — подумала Кет, — Він хоче, щоб я сьогодні ж спробувала налагодити зв'язок з кимось із друзів».
— Велике спасибі, — сказала вона, — бог відплатить вам за доброту. Бог ніколи не забуває добра…
— Ну що ж… Бажаю вам якнайшвидше видужати, і поцілуйте від мене вашого велетня.
Викликавши санітарку, чоловік сказав їй:
— Якщо вона попросить вас подзвонити кудись чи передасть записку, негайно дзвоніть мені — додому чи на роботу, все одно. І в будь-який час. У будь-який, — повторив він. — А коли хтось прийде до неї — повідомте ось сюди, — він дав їй телефон, — ці люди за три хвилини від вас. Ви затримайте відвідувача під будь-яким приводом.
Виходячи зі свого кабінету, Штірліц побачив, як по коридору несли чемодан Ервіна. Він упізнав би цей чемодан серед тисячі: в ньому зберігався передавач.
Штірліц спокійно й неквапливо пішов слідом за двома людьми, які, весело про щось перемовляючись, занесли цей чемодан до кабінету штурмбанфюрера Рольфа.
(З партійної характеристики члена НСДАП з 1940 року Рольфа, штурмбанфюрера СС (IV відділ РСХА): «Істинний арієць. Характер — нордичний, відважний, з товаришами по роботі підтримує добрі стосунки. Бездоганно виконує службовий обов'язок. Нещадний до ворогів рейху, прекрасний спортсмен. Чудовий сім'янин. Зв'язків, які порочили б його, не мав. Відзначений нагородами рейхсфюрера СС…)
Штірліц якусь мить прикидав: зайти в кабінет до штурмбанфюрера зараз чи пізніше. Все в ньому напружилось, він коротко стукнув у двері кабінету і, не чекаючи відповіді, ввійшов до Рольфа.
— Ти що, готуєшся до евакуації? — спитав він усміхаючись. Штірліц не думав про цю фразу, вона раптом виникла сама по собі і, мабуть, у такій ситуації була точною.
— Ні, — відповів Рольф, — це передавач.
— Колекціонуєш? А де хазаїн?
— Хазяйка. По-моєму, хазяїнові каюк. А хазяйка з новонародженим лежить в ізоляторі госпіталю «Шаріте».
— З новонародженим?
— Так. І голова в падлюки побита.