Дух животворить… Читаємо Сковороду
- Автор: Барабаш Юрій
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-189-2
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Дух животворить… Читаємо Сковороду». Краткое содержание книги:
Повноцінне життя спадщини Сковороди почалося лишень у наступних століттях, коли опінія поступово усвідомлювала справжнє його значення і місце в історії українського (й не тільки українського) письменства та філософської думки. Нині, з відстані двох століть, стає дедалі очевиднішим, наскільки органічно вписаний Сковорода в інтелектуальний контекст своєї доби і як далеко в майбутнє спрямовані від нього імпульси духовної тяглості.
З’явилася можливість, ба більше, з наукового погляду — доконечність прокреслити деякі рівнобіжні.
Гоголь
Пріоритет у поставленні проблеми «Гоголь і Сковорода» належить — хто б міг подумати — Бєлінському… Зрозуміла річ, зроблено це було не інакше, як у притаманних «несамовитому Віссаріонові» манері й дусі…
Читач, певно, пам’ятає, як 1835 року в тижневику «Молва», «супутнику» надєждінського «Телескопа», Бєлінський отак собі легкома, не обтяжений ні знанням справи, ані найменшим бажанням добутися її суті (до того ж, скориставшись відсутністю в редакції Н. Надєждіна), оголосив Сковороду «справжнім малоросійським юродивим». До цього доречно буде додати, що самої лишень «Молвы» Бєлінському здалося замало, його антисковородинівська жовч вихлюпнулася і на шпальти «Телескопа»: тоді ж таки, практично «дуплетом» (і знову ж таки навпір Надєждіну), у надрукованій там статті «Про російську повість і повісті д. Гоголя» критик мовби мимохідь зауважив, що, на його погляд, «незрівняний dominus» Хома Брут як філософ «вартий філософа Сковороди»[166].
Отже, хочемо ми того чи ні, але об’єктивно (і, поза сумнівом, незалежно від наміру самого Бєлінського) то було перша в літературно-критичній практиці спроба зіставлення Гоголя і Сковороди. Що робити, виявляється, таким дивним, таким химерним і не дуже привабливим способом приходять іноді у світ не тільки поетичні осявання (повіримо Анні Ахматовій: «Когда б вы знали, из какого сора…»), деякі літературознавчі гіпотези так само законюються в журнальному смітті…
Утім, Бєлінський є Бєлінський… Більшого подиву гідний інший факт: у жодному з творів Гоголя, також у його чернетках і листах не зустрінемо бодай згадки про Сковороду, навіть самого цього ймення. Це справді-таки дивно і, якщо завгодно, неймовірно, бо є чимало арґументів на користь того, що Гоголь не міг не знати і не чути нічого про свого земляка-полтавця.
Адже Сковорода був по-справжньому широко знаний у гоголівську добу, ім’я його й діяльність ще за життя (він помер лише за п’ятнадцять років до народження Гоголя) стали предметом народних переказів, його пісні — анонімно — включалося до пісенних збірників, їх співали у велелюдних місцях мандрівні лірники та кобзарі. Батько майбутнього письменника, Василь Опанасович, передплачував до Василівки харківський часопис «Украинский вестник», де, як ми пам’ятаємо, з’явилася велика публікація про «українського Сократа»; списки творів останнього — можна зі значною мірою певності припустити — могли бути в кибинецькій бібліотеці Дмитра Трощинського, завзятим користувачем якої був, як відомо, юний Гоголь. Василь Капніст, автор відомої «Ябеди», сусіда й частий гість у садибі Гоголів-Яновських, приятелював також зі знайомим нам Василем Томарою, який на все життя зберіг вдячність і тепле почуття до свого колишнього домашнього вчителя — Сковороди. Пізніше, в 30-ті роки, коли Гоголь уже був у Петербурзі, у столичних виданнях друкувалася ціла серія матеріалів про Сковороду (І. Снєґірьова, А. Хіждеу, І. Срезнєвського, А. Краєвського та ін.), про Сковороду добре знали близькі Гоголеві приятелі П. Плєтньов та М. Поґодін.
166
Белинский В. Собр. соч.: В 9 т. — Т. 1. — М., 1976. — С. 180–181.