Дух животворить… Читаємо Сковороду

Можна припустити, що Климентій писав вірші протягом багатьох років, але тільки в зрілому віці, приблизно в першому десятилітті XVIII століття, він об'єднав їх у продуманий за складом і структурою, дуже ретельно переписаний збірник, який містив близько чотирьохсот віршів і понад півтори тисячі прислів'їв і приказок. Ця літературна пам'ятка так і дійшла до нас в єдиному примірнику.

Розгляд творчості Климентія не є предметом даної розмови. Відзначмо, проте, одну важливу її рису — надзвичайну внутрішню суперечливість.

Автор першої студії про Климентія і публікатор частини його віршів Пантелеймон Куліш дав йому знищувальну характеристику, змалювавши некебетливим віршогоном й аморальною людиною, апологетом багатіїв і гонителем бідних[163]. Кулішеві арґументи й вельми тенденційно підібрані ним приклади видалися переконливими й припали до смаку Ніколаю Чернишевському, який в огляді часопису «Основа» підтримав українського критика й зі свого боку назвав Климентія (можна з певністю твердити — не читавши його збірника) «брудним циніком». Приводом — і то приводом, якщо його виокремити, достоту вагомим — став вірш Климентія «О идущих на слободы людех», який містить осуд мужика, котрий «іщет на житло слободы», бунтує проти свого пана, й стверджується право останнього «не тылко… таких обдирати, але из самими душами разлучати». Вірш цей, що й казати, не робить честі авторові, він, як і деякі інші твори Климентія, віддає найконсервативніші сторони його світогляду, ми чуємо в ньому не голос поета, який вийшов з народу й близько знає його життя, а лайку реакційно налаштованого ієромонаха.

Якби вся поетична спадщина Климентія була витримана в подібному дусі, вона, поза сумнівом, не заслуговувала б інших оцінок, ніж наведені вище. Проте це не так. Здійснена В. Перетцом повна, науково вивірена публікація віршів Климентія[164], розвідки І. Франка, П. Попова, В. Колосової, О. Компан та ін. розкрили як протиріччя, хиби, так і сильні боки творчості Климентія, значну художню і пізнавальну цінність цієї творчості, її в цілому демократичну, гуманістичну спрямованість. Так, Климентій віддав данину, і то чималу, соціальним забобонам своєї доби й свого середовища; так, він не вірив у можливість, та прецінь й у спасенність зміни усталеного порядку речей, проповідував терпіння та покірливість; і вже зовсім дивним було б чекати від нього розуміння соціальної природи кричущих протиріч суспільного життя. І все ж головним, визначальним мотивом його творчості є щирі симпатії та співчуття до всіх бідних, злиденних, пригнічених, ображених багатими й можновладцями, глибока повага до людини праці — до орача й женця, до косаря й ремісника, до бурлак — «соляників» і «рудників». Правдива картина тяжкої, виснажливої праці, злиднів, несправедливості, здирства об'єктивно постає у віршах Климентія, картина, настільки багата непідробними життєвими спостереженнями, етнографічним реаліями, побутовими подробицями, що ми — без пересади — досі не маємо рівних з погляду вірогідності й повноти документів про той час. Жоден сумлінний дослідник історії України другої половини XVII — початку XVIII століття не обмине свідчень — нехай і критично осмислених — поета Климентія Зиновієва.