Вакансія на вбивцю
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-54-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Вакансія на вбивцю». Краткое содержание книги:
Під час проведення кінофестивалю «Молодість» знаходять задушеною юну симпатичну акторку. Здавалося б, безглузда смерть! Відсутність мотиву робить розкриття вбивства проблематичним, та коли до розслідування долучається відомий журналіст Авенір Дейкало, у зловмисника зникають шанси уникнути викриття. От тільки чи є душогубцем той, на кого так промовисто вказують докази?
Відповідь знайти непросто, бо один кримінал тягне за собою інший — не менш страшний. Розгадати ребус можете спробувати і ви, прочитавши новий роман авторки детективних романів киянки Наталі Паняєвої, а ми гарантуємо карколомну інтригу, динамічний сюжет і вкрай несподівану розв’язку!
— Так, мертвий, — підтвердив оперативник. — Він повісився.
На столику біля дивана, на якому полюбляла сидіти колишня господарка, горіли свічки, кидаючи жовтий відсвіт на величезне тіло пані Назарук, розпластане на підлозі.
— Ну нічого собі, — здивувався Дементій, якого ніхто не попередив про другий труп. — А тут що трапилося?
— У мене є припущення, що коли вона знайшла Калача, то побігла вниз подзвонити на «Швидку» й упала, — сказав оперативник. — Ці сходинки досить круті. Але так чи інак з нею не буде особливих проблем.
Цієї миті увійшов судмедексперт Михайло Гімпель. Він швидко оглянув тіло.
— У пані зламана шия, — констатував він, подивившись на Миколу Дементія. — Для жінки такої ваги таке падіння… — Гімпель похитав головою.
— А Калач? — запитав Дементій. — Він нагорі?
Один з міліціонерів передав майорові потужний електричний ліхтар, і вони з Авеніром Дейкалом рушили в ту частину коридору, де знаходилася потайна кімната.
— Він увесь час тут переховувався? — поцікавився Дементій, заходячи до комірчини.
— Так. Тому ми й не могли його знайти.
Петро Скорохід, оперативник, який стежив за квартирою, чекав їх у кімнаті. Дементій спрямував промінь ліхтаря на Геннадія Калача.
Фотограф висів на мотузці, прив’язаний до гака на дверях. Довгі, кощаві ноги підкосилися, і петля туго затяглася під вагою його тіла. На обличчі застиг жах.
— Він повісився на тому самому шнурі від завіси з номера 730, — сказав Петро Скорохід. — Я обшукав кишені покійного і в одній знайшов рожеву намистинку.
Оперативник підійшов до столика біля ліжка, де й лежала намистина.
— Це з намиста Жанни Задорожної.
Микола Дементій подивився на намистину, потім на труп Геннадія:
— Він залишив яку-небудь записку, як це звичайно роблять самогубці?
— Ні. — Скорохід підняв напівпорожню пляшку горілки. — Схоже, був п’яний як чіп.
— Думаю, немає жодного сумніву, що він убив дівчину і, налигавшись, повісився, — прокоментував Дейкало.
І в цю хвилину ввімкнулося світло.
— Нарешті, — зрадів майор. — Нехай тепер тіло сфотографують і відвезуть до моргу.
Дементій був страшенно втомлений, але задоволений тим, що поступово картинка-мозаїка почала складатися і фрагменти лягали на свої місця.
— Цікаво, чому він це зробив? — вголос міркував він. — Знаєш, Авеніре, щось тут занадто все просто. Але так часто буває. Коли ти певен, що перед тобою дуже складна справа, вона раптом сама собою вирішується. Проте краще підстрахуватися. Треба зняти у трупа відбитки пальців і перевірити, чи збігаються вони з тими, які ми знайшли на іншій намистині.
Авенір Дейкало погодився:
— Маєш рацію. Та мені здається, ти не помиляєшся, це той самий чоловік, який вам потрібен.
Петро Скорохід пішов униз за міліцейським фотографом і незабаром повернувся разом із ним. Майор посунувся, щоб пропустити його до тіла. І тут до кімнати ввалився електрик.
— Пробки перегоріли ось через це, панове, — він показав Дементію монетку у п’ятдесят копійок. — Хтось запхав її у цоколь патрона настільної лампи в передпокої.
Микола Дементій подякував дядечкові, а коли той вийшов, звернувся до Петра Скорохода:
— Світло згасло до чи після того, як ви почули шум у квартирі?
— Після. Вимкнулося, коли я оглядав тіло. Швидше за все, це зробив хтось із тих чоловіків, які перебували на той час у квартирі. Через коротке замикання всім затриманим удалося втекти. Жодного свідка, на жаль.
— Так, зрозуміло, — Дементій долучив монету до речових доказів.
У цей момент судмедексперт Гімпель зайшов до них у потайну кімнату.
— Ось тут для тебе ще один пацієнт, докторе, — сказав Микола. — Подивись на нього. Думаю, жодних сумнівів, що це саме він убив нещасну Жанну Задорожну.
Гімпель кивнув і приступив до роботи. Фотограф закінчив зйомку, тоді Петро Скорохід з іще одним співробітником поклали тіло Геннадія на ліжко, а по тому разом з майором вийшли з кімнати, щоб не заважати судмедексперту працювати.
Хвилин за десять Гімпель з’явився у дверях, вигляд він мав якийсь здивований.
— Ну що? — запитав Микола Дементій.
Він стояв, обпершись на стіну, курив сигарету і думав про те, як добре було б зараз залізти в ліжко і заснути годин на десять-дванадцять.
— Треба транспортувати тіло в морг, Миколо, і зробити розтин. Бач, мене дещо насторожує. У нього великий синець на спині й досить свіжий. Мені незрозуміло, звідки він узявся. Таке враження, що хтось ударив його коліном поміж лопаток.