Вакансія на вбивцю
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-54-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Вакансія на вбивцю». Краткое содержание книги:
Під час проведення кінофестивалю «Молодість» знаходять задушеною юну симпатичну акторку. Здавалося б, безглузда смерть! Відсутність мотиву робить розкриття вбивства проблематичним, та коли до розслідування долучається відомий журналіст Авенір Дейкало, у зловмисника зникають шанси уникнути викриття. От тільки чи є душогубцем той, на кого так промовисто вказують докази?
Відповідь знайти непросто, бо один кримінал тягне за собою інший — не менш страшний. Розгадати ребус можете спробувати і ви, прочитавши новий роман авторки детективних романів киянки Наталі Паняєвої, а ми гарантуємо карколомну інтригу, динамічний сюжет і вкрай несподівану розв’язку!
Дементій напружився:
— Ти хочеш сказати, що він не сам вкоротив собі віку? Що хтось задушив його?
Судмедексперт знизав плечима:
— Я не впевнений, але синець мене непокоїть.
— А що ще тобі не подобається?
— Ти пам’ятаєш, друже, я казав, що знайшов часточки шкіри під нігтями у Жанни Задорожної? Отже, вона сильно подряпала свого вбивцю. А у цього чоловіка немає жодних ран.
— А ти певен, що дівчина подряпала саме вбивцю?
— Абсолютно. Інакше вона б почистила нігті.
— І в цього чоловіка немає ніяких міток, схожих на подряпини?
— Немає.
Дементій перезирнувся з Дейкалом.
— А відбитки пальців?
— Їх зараз перевіряють.
Судмедексперт пішов віддати розпорядження, аби тіло відвезли до моргу, а Микола Дементій витяг з кишені монету, вручену йому електриком, і довго розглядав її. Потім покликав Петра Скорохода:
— Ви сиділи в кафе напроти будинку. Чи не помітили, щоб якийсь чоловік заходив сюди сам?
Скорохід заперечливо похитав головою:
— Ні, майоре. Заходили лише пари. Або дівчата поодинці.
Нарешті підійшов Гімпель.
— Той відбиток, що ми знайшли на намистині в готелі «Палас», не відповідає відбиткам пальців Калача.
Дементій голосно вилаявся, а потім знову повернувся до Скорохода:
— Де та лампа у передпокої, куди запхали цю кляту монету?
Скорохід кивнув і повів Миколу сходами вниз, до передпокою, де на столику біля старого продавленого дивана стояла невеличка настільна лампа. Зараз вона була без абажура й без лампочки посередині. Майор довго дивився на неї, намагаючись зосередитися. Потім покликав експерта.
— Тепер перевір ще відбитки пальців на лампочці.
Гімпель мовчки спустився сходами. За ним посунули Дементій і Авенір Дейкало. Всі мовчали. За кілька хвилин Гімпель сказав:
— Дуже цікаво, Миколо. Мені вдалося знайти відбиток на лампочці. Він не збігається з тим, який є на намистині. Це поза сумнівом. Але він не відповідає і відбиткам пальців Калача.
— Тобто був ще хтось? Хтось іще замішаний у цій справі? — спитав Дейкало.
Дементій знизав плечима.
— Де ви стояли, коли згасло світло? — звернувся він до Скорохода.
Той став біля силуету, накресленого крейдою на підлозі, там, де лежало тіло Тетяни Назарук. Таким чином він опинився спиною до лампи.
— От бачиш, — втомлено сказав Дементій Авеніру. — Коли зчинилася метушня, Скорохід був тут сам, хтось міг легко зайти йому за спину.
— Або ж з вулиці, — не погодився Дейкало.
— Ти думаєш, що злочинців було кілька? Це навряд.
— Чому?
— Тому що! Досить запитань. Просто я думаю, що це був би надто складний злочин. А Жанна Задорожна — не якийсь там знаменитий олігарх, щоб навколо неї закручувалися такі справи. Доволі скромна, не дуже відома акторка. Зрозуміло, вона стала комусь на шляху, інакше б її не вбили, але щоб діяла ціла банда… Ні, це навряд.
Дементій жбурнув недопалок і зі злістю розтоптав його ногою.
— Отже, схоже, до розкриття злочину ще далеко, — сказав він. — Так, надто все було просто. Ну, добре, почнемо спочатку. Принаймні ми тепер знаємо, що треба шукати тих, кому належать відбитки. І я думаю, що це буде не так уже й складно.
Він глянув на Авеніра Дейкала.
— Повернімося до готелю «Палас» і почнімо все спочатку.
Розділ 12
Руслана, явно не в гуморі, сиділа вдома. Авенір уже другий день не з’являвся. Руся нудьгувала на самоті й сумувала за своїм другом. Вона безцільно блукала квартирою, клацала кнопками пульта телевізора, але все рук не трималося. Кілька разів вона намагалася додзвонитися Дейкалу на мобільник, але він пошепки повідомляв їй, що зараз не має змоги побалакати з нею. Руся бачила у новинах інформацію про вбивство актриси в готелі «Палас» і була щиро вражена загибеллю цієї молодої талановитої жінки. Вона була певна, що саме ця подія затримала Дейкала.
Нарешті пізно вночі зателенькав її мобільник. Дзвонив Авенір.
— Привіт, — бадьоро привітався він. — Не спиш?
— Ні, — зітхнула Руся. — Тебе чекаю.
— А дарма! — «порадував» її Авенір. — Я тут сів на хвіст Дементію, слідую за ним, наче тінь. А він іде по сліду вбивці, як гончак, навіть на ніч не збирається перериватися, то і я буду тут. Ти не ображайся, будь ласка, кохана, але тут такі події розгортаються. Сталося ще одне вбивство, пов’язане з першим. Це так Микола думає. А я переконаний, що насправді сталося два вбивства, але друге практично не можна довести.
— Знову ведеш власне розслідування? — трохи повеселішала Руся.
— Якщо чесно, то не встигаю вставити свої п’ять копійок. Микола дуже стрімко розкручує справу. Так що не хвилюйся за мене, а краще лягай спати. До речі, ти хоч одне гарне кіно подивилася?