Вакансія на вбивцю
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-54-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Вакансія на вбивцю». Краткое содержание книги:
Під час проведення кінофестивалю «Молодість» знаходять задушеною юну симпатичну акторку. Здавалося б, безглузда смерть! Відсутність мотиву робить розкриття вбивства проблематичним, та коли до розслідування долучається відомий журналіст Авенір Дейкало, у зловмисника зникають шанси уникнути викриття. От тільки чи є душогубцем той, на кого так промовисто вказують докази?
Відповідь знайти непросто, бо один кримінал тягне за собою інший — не менш страшний. Розгадати ребус можете спробувати і ви, прочитавши новий роман авторки детективних романів киянки Наталі Паняєвої, а ми гарантуємо карколомну інтригу, динамічний сюжет і вкрай несподівану розв’язку!
— Відверто кажучи, мені чомусь не дуже хотілося. Я думаю, у багатьох гостей фестивалю зіпсовано настрій.
— Це так, — погодився Авенір. — Ну випий чарочку коньяку на сон грядущий. Нехай я тобі наснюся. Цьом-цьом! А тепер мушу бігти назирці за доблесним майором. — І він відключився.
А Маргарита і Гаранджа кохалися у номері готелю. Дівчина знала його особливість вдаватися до сексу в критичні моменти життя. У таких випадках вона ніколи не використовувала жодних відмовок, а слухняно йшла до ліжка.
Її минуле притупило власні почуття до чоловіків. Проте досвід повії підказував їй, як треба діяти в складних ситуаціях і з різними партнерами. Серед її клієнтів бували дуже небезпечні люди. Але щоразу Маргариті вдавалося знайти до них підхід. Проте з Віталієм її пов’язувало дещо більше, ніж сексуальні стосунки. І вона дорожила цим.
Але ось Віталій облишив її. Маргарита підвелася, щоб піти до ванної, та наостанку нахилилася до Гаранджи, який лежав відкинувшись у знемозі на подушки, і поцілувала його.
— Нам обом треба відпочити тепер. Я — до ванної, а ти лягай поспи. Ранок покаже, що робити далі. Як завжди, вірю, що ти знайдеш вихід з будь-якої ситуації.
— Добре, — кинув Віталій, і зачекавши, поки зашумить вода у ванній, тихенько зайшов до Маргаритиної спальні. На тумбочці лежав її туго напханий гаманець. Не рахуючи, Віталій взяв усе, що там було, засунув у кишеню і поспішно повернувся до себе в кімнату.
«Отже, це початок нової пригоди, — подумав він і заходився пакувати дорожню сумку. — Завтра вранці менти почнуть мене розшукувати. Розпочнеться полювання. Але в мене є гроші, є, нарешті, неабиякий розум. Що ще треба?» Він визирнув у вітальню. Переконавшись, що Маргарити там немає, швидко вибіг у коридор і, зиркнувши ЛІВОРУЧ, рушив у бік сходів.
У холі досі юрмився народ. Люди стояли, сиділи, випивали, обговорюючи щойно переглянутий фільм. Годинник над столом адміністратора показував за двадцять другу.
Пробираючись крізь юрбу, Віталій раптом відчув на своєму плечі чиюсь руку. Від несподіванки, він різко озирнувся. Перед ним стояв і посміхався Павло Дзюбенко:
— Гей, козаче, куди зібрався у такий час?
— Тебе це не обходить, — відрубав Віталій і попрямував у бік виходу.
Дзюбенко пильно подивився йому вслід.
Микола Дементій шукав сигарети. Рудько, втомлений і спітнілий, сидів у кріслі й дивився на майора. Жахливо хотілося спати, але Іван розумів, що майор нізащо не здасться, а почне шукати нові версії.
— Якщо це не Калач, — відкинувшись у кріслі, розмірковував уголос Дементій, — виходить, треба помізкувати, хто б це міг бути ще. Кого тепер підозрювати? У моєму списку залишилася тільки одна людина, і це Віталій Гаранджа.
Авенір Дейкало здивувався:
— Не може бути?! Навіщо такому чоловікові вбивати дівчину? Та й, узагалі, з чого ти вирішив, що він у твоєму списку? Чому ти підозрюєш його?
— Щось дуже дивним здався мені цей кіношний геній, — сказав Дементій і струсив попіл з сигарети. — Він був останнім, хто розмовляв з Жанною. Принаймні за нашими відомостями. Крім того, був у номері, коли Жанна Задорожна піднялася на сьомий поверх.
— Тільки обережно, — порадив Дейкало. — Такі люди здатні зіпсувати послужний список. Та й, згадай, його подруга Маргарита теж перебувала в номері, коли Жанну вбили.
— Я пам’ятаю про це, і це мене тривожить. Але хто ж тоді це зробив? Хтось, кого ми не знаємо, і цей хтось був на сьомому поверсі й, зустрівши дівчину, вбив її без будь-якої причини і без жодних вагань. Ні, я не можу прийняти таку версію. Зараз я вже майже впевнений, що дівчина була вбита не в 730 номері. Мені здається, цю версію нам хтось підсунув, так само, як і версію про самогубство Калача. Інтуїція підказує, що тут щось не так.
Авенір Дейкало щосили боровся з бажанням широко позіхнути.
— Головне не інтуїція, майоре. Потрібні докази.
Микола Дементій уважно подивився на нього:
— А чи не надто ти розумний як для журналіста, друже? Але давай подивимося, чи можна з цих фрагментів скласти іншу картинку? Хто чергував на сьомому поверсі?
Іван Рудько трохи подумав і пригадав:
— Мій хлопець, Сергій Півторак.
— Він ще тут?
— Сумніваюся, але можу перевірити.
— Якщо він уже звільнився, то покличте його сюди. І попрохайте зайти Скорохода. Він мені теж потрібний.
Очікуючи на них, Микола Дементій знову переглянув свої записи і розшифровки записів на диктофон. Перечитав усі й подумав, що ще на початку розслідування запідозрив Віталія Гаранджу, коли той збрехав про намисто. Підозри ці, щоправда, швидко спростували. Гаранджа дуже просто роз’яснив ситуацію. Майор знову пригадав слова Гаранджи: «Я ніколи не казав, що вона була в намисті. А описав його, бо бачив, коли воно випало з її сумочки, тож підняв намисто і повернув їй». Природне пояснення. Та це може бути і брехнею. Тоді Гаранджа відразу ж стає підозрюваним номер один.