Вакансія на вбивцю
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-54-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Вакансія на вбивцю». Краткое содержание книги:
Під час проведення кінофестивалю «Молодість» знаходять задушеною юну симпатичну акторку. Здавалося б, безглузда смерть! Відсутність мотиву робить розкриття вбивства проблематичним, та коли до розслідування долучається відомий журналіст Авенір Дейкало, у зловмисника зникають шанси уникнути викриття. От тільки чи є душогубцем той, на кого так промовисто вказують докази?
Відповідь знайти непросто, бо один кримінал тягне за собою інший — не менш страшний. Розгадати ребус можете спробувати і ви, прочитавши новий роман авторки детективних романів киянки Наталі Паняєвої, а ми гарантуємо карколомну інтригу, динамічний сюжет і вкрай несподівану розв’язку!
— Перевір, будь ласка, апарат. Сподіваюся, ти знайдеш на ньому відбиток, ідентичний тому, що був на намистині.
Експерт трохи здивувався, але промовчав. Він відкрив валізку, а за кілька хвилин радісно скрикнув:
— Прекрасно! Ти, як завжди, маєш рацію, друже. Ось де на корпусі телефону слід пальця: його залишила та сама людина, чиї відбитки ми знайшли на намистині з 730-го номера.
Дементій почухав потилицю й уважно подивився на експерта:
— Ти впевнений у цьому?
— Абсолютно! — вигукнув експерт переможно. — Дактилоскопія — точна наука. Помилки виключені. Але зачекай. І відбитки на монеті мені знайомі. Вони по всьому номеру 730.
Вражений майор аж підвівся.
— Ти певен?
— Уже вдруге за останні дві хвилини ти ставиш мені це питання. А я натомість спитаю тебе: я коли-небудь помилявся?
— Тобто Дзюбенко був у квартирі Назарук? Ти це хочеш сказати?
— Я нічого не хочу сказати, крім того, що відбитки на монеті такі самісінькі, як і в номері 730. А ще там є відбитки Жанни Задорожної, але давні. Я б припустив, що вони були знайомі. Але казати щось і робити висновки — твоя справа, — стомлено відповів Гімпель.
Зависла довга пауза, після якої Микола Дементій сказав:
— Треба негайно йти до Гаранджи. Іване, запитайте в адміністратора, чи на місці він.
Іван Рудько повернувся за кілька хвилин:
— Він нагорі. І його подруга теж у номері.
— Цікаво, чи є в цього хлопа на руках подряпини? — промовив Авенір Дейкало. — Ходімо, шановний, я хочу, щоб ти зняв у нього відбитки пальців.
І вони всі разом вийшли з кімнати. Затримавшись у холі, Микола Дементій попросив Рудька:
— Підніміться і почекайте біля входу в номер. Я хочу, щоб черговий повідомив Гаранджі про наш візит. Та водночас ми не повинні дозволити йому втекти.
Рудько кивнув і заквапився нагору. Поки вони чекали, Гімпель, задумливо випускаючи дим, сказав Дементію:
— Ти знаєш, майоре, розкриття цього злочину зробить тебе знаменитим. Твоє ім’я прогримить!
Дементій знизав плечима:
— Необов’язково з мене кпити зайвий раз. Я і сам знаю, чого вартий. Мені уже керівництво телефон обірвало, а тоді жарти. Та менш за те. Я ось думаю, що Гаранджа, напевно, має алібі. І взагалі, ця справа, так би мовити, з підводним камінням.
— Я сподіваюся, що ти не помилився, — експерт весело посміхнувся. — Ми в цьому незабаром переконаємося, щойно я візьму в нього відбитки пальців. Закладаюся, він саме той, кого ми шукаємо.
Микола Дементій підійшов до стійки адміністратора:
— Будь ласка, подзвоніть пану Гаранджі й повідомте, що мені необхідно з ним зустрітися. Ми хочемо піднятися до нього в номер.
Черговий глянув на годинник:
— Узагалі-то, вже пізненько турбувати пана Гаранджу. Може, краще вранці?
— Будь ласка, передайте, що я вас попросив. Я сам вибачуся за пізній візит.
Адміністратор подзвонив. Довго чекав, поки знімуть трубку, потім виклав прохання майора, а вислухавши відповідь, подивився на Дементія:
— Пана Гаранджи в номері немає.
Майор насупився:
— Нам повідомили, що він піднявся до себе ще годину тому.
— Але пані стверджує, що його в номері немає, — повторив черговий.
Оперативник забрав у нього трубку:
— Пані Маргарито? Це майор Микола Дементій. Міліція. Я був би дуже вам вдячний, якби ви змогли зі мною зустрітися на кілька хвилин. Можна піднятися?
— О Господи! — тяжко зітхнула Маргарита. — Врешті-решт, я давно вже в ліжку і снодійне випила! Ну, добре. Заходьте, майоре. Тільки ненадовго, — і вона поклала трубку.
Микола Дементій підійшов до чергового.
— Ви бачили, як Гаранджа виходив з готелю?
Черговий похитав головою:
— Ні, майоре, не бачив. Мені здається, він не виходив з готелю.
Це почув Павло Дзюбенко, чекаючи, аби подали ключ від номера. Він саме повертався з бару, тому був трохи напідпитку:
— Та ні, ви не в курсі, — втрутився він у розмову, — Гаранджа пішов десь із півгодини тому — поїхав кудись на природу, може, на риболовлю.
— Чому ви так думаєте?
— Бо він був з наплічником.
— А Гаранджа що, любитель риболовлі?
— О Господи! Звідки ж мені знати! — тяжко зітхнув Дзюбенко.
Дементій подякував йому і махнув рукою експерту. Удвох вони рушили до ліфтів. Іван Рудько вже був біля дверей 723-го номера.
— Він не з’являвся, — відрапортував, коли майор з експертом підійшли.
— Гаранджи немає в номері. Унизу нам сказали, що він, можливо, вирушив на риболовлю, — сказав майор невдоволено.