Вакансія на вбивцю
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-54-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Вакансія на вбивцю». Краткое содержание книги:
Під час проведення кінофестивалю «Молодість» знаходять задушеною юну симпатичну акторку. Здавалося б, безглузда смерть! Відсутність мотиву робить розкриття вбивства проблематичним, та коли до розслідування долучається відомий журналіст Авенір Дейкало, у зловмисника зникають шанси уникнути викриття. От тільки чи є душогубцем той, на кого так промовисто вказують докази?
Відповідь знайти непросто, бо один кримінал тягне за собою інший — не менш страшний. Розгадати ребус можете спробувати і ви, прочитавши новий роман авторки детективних романів киянки Наталі Паняєвої, а ми гарантуємо карколомну інтригу, динамічний сюжет і вкрай несподівану розв’язку!
— Нічого, це дрібниці, — сказав він. — Звісно, я розумію вас.
Він підвівся.
— Що-небудь іще?
Микола Дементій теж підвівся:
— Ні, пане Гаранджа.
— Тоді на все добре, — сказав Віталій. — Радий був вам допомогти.
Він зробив паузу, потім додав:
— Але у вас є хоч які-небудь підозри?
Дементій знизав плечима:
— Ми тільки починаємо розслідування. Я працюю у карному розшуку вже багато років, і далеко не всім злочинцям вдавалося від мене втекти. Завжди знайдеться щось непередбачене, через що всі їхні плани руйнуються. Зазвичай це відбувається, коли негідники вже впевнені у власній безпеці. Саме тоді їх і ловлять. Я терпляча людина: запитую, занотовую відповіді й перевіряю їх. Як правило, це єдине, що я роблю. А вбивця… Він частенько виказує себе сам. Тобто я хочу сказати, що для розслідування вбивства досить всього-на-всього витримки і терпіння.
«Ну, цього разу, — подумав Гаранджа самовдоволено, — ти будеш розчарований, друже. Ти, може, й маєш залізне терпіння, але я жодної помилки не зроблю».
Тут задзвонив телефон, і Дементій підняв трубку.
— До побачення, пане Гаранджа, — кинув він Віталію. — Не смію більше вас затримувати.
Дзвонив один з підлеглих майора. Схвильованим голосом він повідомив Дементія, що вони знайшли Геннадія Калача в квартирі Тетяни Назарук.
— Давно пора, — буркнув Микола. — Везіть його сюди швидше. Він що-небудь розповідає?
— Знаєте, було б краще, якби ви самі сюди приїхали, майоре. Річ у тім, що Калач мертвий.
Микола Дементій напружився:
— Мертвий?
— Так, і він саме той, хто нам потрібен. Я знайшов рожеву намистину в його кишені, а повісився він на мотузці від готельних завіс. Схоже, на тій самій, якою було задушено Жанну Задорожну і якої не вистачає в номері готелю.
— Виїжджаю негайно, — Дементій поклав трубку.
Направляючись до ліфта, Віталій Гаранджа зауважив, що Маргарита, її приятель Ігор Кочет і ще одна жінка зайшли до готелю й прямують до бару. Але Маргарита запримітила Гаранджу і, кивнувши знайомим, приєдналася до коханця. Разом вони доїхали до сьомого поверху, так і не обмінявшись жодним словом.
Лише коли двері номера зачинилися за ними, Маргарита дуже тихим і напруженим голосом спитала:
— Чим ти займався весь цей час?
— Різними нагальними справами, — відповів Віталій, пропускаючи її вперед. — Як я й обіцяв.
Дівчина взяла у барі коньяк, налила у келих, повільно обернулася до приятеля, який у цей час зручно вмощувався у фотелі.
— Любий, чому ти не хочеш нічого мені розповісти? Ти ж знаєш, як я хвилююся за тебе!
«Якою напруженою вона виглядає, — подумав Віталій. — Така розумна, а все одно б не зуміла зробити того, на що спромігся я. Мабуть, вона віддала б цим двом шантажистам усе, чого б ті зажадали, а потім здалася міліції. Маргариті ніколи й на думку не спало б позатикати їм роти».
— Я все організував, люба моя, — сказав він. — Тепер повний порядок.
— Не мели дурниць, — зауважила вона. — Як це можливо? Ці двоє…
Віталій підняв руку, зупиняючи її.
— Адже я сказав тобі, що зроблю все як слід. Фотографії і негативи знищені. Я сам їх знищив.
Вона вирячилася на нього:
— Ну ти справді Гудвін — великий і могутній!
Віталій не витримав і зареготав. Усе-таки Маргарита у нього — золото!
— Звісно, я — великий і могутній. Але Гаранджа. Як тобі звучить: великий і могутній Гаранджа?
Не підводячись із крісла, він підтяг жінку ближче, обхопив за стегна і посадовив собі на коліна.
— А ти, дурненька, хвилювалася. — Віталій дмухнув їй у шию. Маргарита аж примружилася від задоволення. Такий лагідний він бував нечасто.
Все ж вона наважилася спитати:
— Ти знищив фотографії і негативи, але як ти їх отримав?
— Я подався до цієї гладухи, — самовдоволено сказав Гаранджа. — Побалакав трохи з нею. Звичайно, це було непросто. Але я йшов туди підготованим, адже ти точно мені її описала. Мені знайомий такий тип людей. Всі вони — боягузи. Зрештою, я вважаю, всі шантажисти — боягузи. Я трохи пристрахав і її, і Калача. Трохи! Багато вони не потребували. Тоді мені хутенько віддали фотографії і негативи. А я їх спалив.
— Ти?! Ти налякав цю жінку? Уявити собі не можу. Та вона ж пройшла і Крим, і Рим. Ти що, гранатометом у неї перед носом вимахував?
Віталій Гаранджа почервонів від задоволення:
— Немає у мене гранатомета, ти ж знаєш, — він посміхнувся. — А втім, яка різниця? Головне, що мені вдалося це зробити. Тому я можу запевнити тебе — все гаразд.