Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
Нічні постріли, думав я. Кінець помосту. А. Л. Шренк, названий син Зіґмунда Фройда. А онде, ген на помості, іде на велосипеді…
Страховище.
Або ж, як я його часом називав, Ервін Роммель, командир Африканського корпусу. Або ж іноді й простіше:
Калігула. Вбивця.
Насправді його звали Джон Вілкес Гопвуд.
Пригадую, кілька років перед тим я читав розгромну рецензію про його гру в котромусь із голлівудських місцевих театриків.
«Джон Вілкес Гопвуд, цей душогуб із ранкових вистав, занапастив ще одну роль. Мало сказати, що він дер пристрасть на клапті, — у буйному нападі божевілля він топтав її ногами, шматував зубами й вивергав через рампу на довірливих дамочок із жіночого клубу. І ті дурні курки все це ковтали!»
Я часто бачив, як він котить своїм оранжевим восьмишвидкісним велосипедом «рейлі» прибережною алеєю, що веде з Венеції до Оушен-Парку й Санта-Моніки. Завжди в гарному, свіжовипрасуваному коричневому англійському костюмі й насунутому на сніжно-білі кучері темному ірландському кашкеті, який затінював його генеральсько-роммелівське або, коли хочете, хиже, яструбине, мов у Конрада Фейдта, що ось-ось задушить героїню, обличчя. Те обличчя вкривала дивовижно темна, кольору мускатного горіха, лискуча засмага, і я часто з цікавістю думав, чи не кінчається вона на межі комірця, бо ніколи не бачив цього чоловіка на пляжі роздягненого. Він завжди роз’їжджав узбережжям від містечка до містечка, без будь-якого діла, так ніби чекав виклику в німецький генеральний штаб чи в жіночий клуб при Голлівудській доброчинній лізі — хто перший покличе. Коли на студіях один за одним знімали воєнні фільми, він увесь той час мав роботу, і ходили чутки, ніби в нього повна шафа форменого одягу Африканського танкового корпусу, а для поодиноких фільмів з вампірами — похоронний плащ із каптуром.
Та з повсякденного одягу, як я міг судити, він мав лиш один отой костюм. І одну пару взуття — добротні англійські черевики темно-вишневого кольору, незмінно начищені до блиску. На манжетах його твідових штанів красувалися вишукані велосипедні защіпки, на вигляд зі справжнього срібла, достоту ювелірні вироби з якогось фешенебельного магазину в Беверлі-Гіллз. Зуби його завжди були такі сліпучо-білі, що скидалися на штучні. І коли він проїжджав мимо, на тебе віяло духом бойового німецького генерала, готового першої-ліпшої миті з’явитися перед очі самого Гітлера.
Ще частіше я бачив його недільними надвечір’ями на помості в Санта-Моніці, над пляжем культуристів, виповненим опуклими м’язами й чоловічим сміхом. Не злазячи з велосипеда, Гопвуд подовгу стояв нерухомо, наче якийсь командир в останні дні відступу від Ель-Аламейна,[28] пригнічений усіма тими пісками й водночас потішений таким буянням плоті.
Він здавався страшенно далеким від усіх нас на тому велосипеді, занурений у свої англо-байронічні й німецько-роммелівські сни наяву…
Я й подумати не міг, що колись побачу, як він поставить свій «рейлі» біля завжди відчиненого, повного кажанів на горищі карткового будиночка А. Л. Шренка.
А він поставив і на мить завагався перед дверима.
«Не заходь! — гукнув я подумки. — До А. Л. Шренка йдуть тільки по персні з отрутою та по гриби-поганки».
Ервін Роммель не зважив на моє застереження.
Не зважило й ні Страховище, ні Калігула.
Шренк гостинно помахав рукою.
Усі троє покірливо ввійшли.
Коли я прибіг туди, двері вже були зачинені. А на них я вперше помітив — хоч, мабуть, він висів там роками, бо весь пожовк — надрукований під геть бліду стрічку в машинці список людей, які заходили в ці двері, щоб їм зцілили психіку:
Г. Б. Уорнер, Уорнер Оуленд, Уорнер Бакстер, Конрад Нейджел, Вілма Бенкі, Род Ла-Рок, Бессі Лае, Джеймс Ґлісон…
Справжнісінький телефонний довідник акторів за 1929 рік.
Але була там і Констанс Реттіґан.
Я не міг повірити власним очам.
І Джон Вілкес Гопвуд.
У це я хоч-не-хоч мусив повірити.
Бо, зазирнувши у запорошене вікно з напівспущеною від цікавих очей шторою, побачив, що на пролежаній канапі, з якої крізь тріщини у шкірі зухвало вилазила набивка, і справді хтось лежав. То був чоловік у коричневому твідовому костюмі; заплющивши очі, він декламував якісь вірші — не інакше як відредагований і поліпшений монолог з останньої дії «Гамлета».
Ісусе у вінці, як казав Крамлі, Христосе на хресті!
І саме в цю мить зосереджений на віддачі свого благоговійного душевного стану Гопвуд із непомильно акторською інтуїцією розплющив очі.
28
Місто в Лівії, поблизу якого в 1943 р. англійські війська розгромили німецькі експедиційні сили під командуванням генерал-фельдмаршала Роммеля.