Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
Поки вона, щось мугикаючи, налаштовувала апарат, я відвернувся і вийшов на низьку терасу над пляжем. Очі мої помандрували з півдня на північ, ковзнули вздовж берега, краєм володінь Констанс Реттіґан, а потім…
Унизу, біля самої води, я щось побачив.
Там нерухомо стояв чоловік або щось схоже на чоловіка. Чи довго він уже там стояв, чи тільки-но вийшов з моря, я не міг сказати. Мені не видно було, мокрий він чи ні. Але на вигляд начебто голий.
Я звів дух і швидко поглянув у вітальню. Констанс Реттіґан, насвистуючи крізь зуби, ще поралася коло проектора.
Гарматним пострілом ударила хвиля. Я знов метнув погляд на берег. Той чоловік усе ще був там, стояв майже визивно: уперши руки в боки, задерши голову, широко розставивши ноги.
«Забирайся геть! — хотілось гукнути мені. — Чого тобі тут треба? Ми нічого не зробили».
«А ти певен цього?» — була моя наступна думка.
Ніхто не заслуговує на те, щоб його вбили.
Ніхто?
І ось за тією постаттю на березі накотила остання, найвища хвиля. Вона розбилася на снопи дзеркальних скалок, що враз накрили невідомого. І ніби змили його. Коли хвиля відлинула назад, він зник — певне, гайнув по піску на північ.
Назад, повз лев’ячу клітку в каналі, повз вікна спорожнілого будинку жінки з канарками, повз моє помешкання із саваном на канапі.
— Готові? — гукнула з вітальні Констанс Реттіґан.
«Як по правді, то ні», — подумав я.
Коли я повернувся, Констанс сказала:
— Ну, дивіться, як старенька стане молодою.
— Ви не старенька, — заперечив я.
— А таки ні, побий мене бог, — вона бігала кімнатою, вимикаючи світло й збиваючи подушки на підлозі. — Ця затята поборниця здоров’я пише книжку, що має вийти наступного року. Підводна гімнастика. Секс у години відпливу. Які вживати бікарбонати, прийнявши всередину місцевого футбольного тренера. Як… О Боже, ви знову почервоніли! Що ви знаєте про жінок?
— Небагато.
— Скільки ви їх мали?
— Небагато.
— Одну, — вгадала вона й задоволено гмукнула, коли я кивнув головою. — Де вона тепер?
— У Мехіко.
— Коли повертається?
— За десять днів.
— Скучили? Любите її?
— Так.
— Хотіли б зателефонувати їй і висіти на телефоні цілу ніч, аби її голос боронив вас від цієї страшної фурії?
— Я вас не боюся.
— Чорта з два не боїтеся. Ви вірите в тепло тіла?
— Тіла?
— Тепло! Секс без сексу. Невинні обійми. Ви можете вділити цій старій відьмі трохи консервованого тепла, не втрачаючи своєї цноти. Просто обняти й тримати, як ложку в руці. А тепер зверніть очі на стелю. Дія відбуватиметься там. Кіно цілу ніч, аж поки встане сонце, як ото в чоловіка… Ой, пробачте. Хай йому чорт. Ну, гайда, синку. Падаймо!
Вона опустилася на подушки й потягла мене за собою, водночас натискаючи якісь кнопки на щитку, втопленому в підлоту. Згасли останні лампочки. Задзижчав шістнадцятиміліметровий проектор. На стелі замигтіло світло й тіні.
— Дивіться. Як вам це?
Вона сіпнула своїм гарним носиком угору.
На стелі помолоділа на двадцять вісім років Констанс Реттіґан запалювала сигарету.
А внизу поруч мене жива Констанс пахкала димом.
— Гарна була сучка, правда ж? — мовила вона.
Прокинувсь я на світанку і першої миті не міг збагнути, де я. Тільки почував себе неймовірно щасливим, так наче вночі зі мною сталося щось прекрасне. Нічого такого, звісно, не сталося — просто я перебув ніч серед безлічі розкішних подушок поруч із жінкою, від якої пахло прянощами та щойно настеленим паркетом. Коли я дивився на неї, пригадувались чудові різьблені шахи, виставлені у вітрині в дні дитинства. Або новісінька гімнастична зала для дівчат, хіба що з ледь чутним духом пороху з тенісного корту, який налип на бронзові дівочі стегна.
Я озирнувся у світанковому присмерку.
Та її не було.
На берег із шумом накотилася хвиля. У відчинені скляні двері війнуло холодним вітерцем. Я сів на подушках. Ген над тьмяною водою зметнулась і впала рука, потім знов і знов. Голос Констанс гукав мене.
Я вибіг на берег, кинувсь у воду й поплив, та вже на півдорозі вибився із сили. Ні, я не атлет. Отож повернувся назад і сів на піску чекати Констанс. Нарешті вона вийшла на берег і стала наді мною, цього разу геть голісінька.
— Боже, — сказала вона, — ви навіть не розляглися. Що за молодь нині!
Я не відводив очей від її тіла.