Трилогія смерті

Я відмотав ще шість прізвищ, у тому числі (хоч насправді в це й не вірив) Шейпшейдове.

— І, можливо… — сказав наостанок і завагався. — Можливо, Констанс Реттіґан.

— Реттіґан! — закричав Крамлі. — Що ви знаєте про ту Реттіґан? Вона їсть на сніданок тигрові яйця з грінками й дасть фору двом акулам із трьох. Вона б і з Хіросіми вийшла із сережками у вухах і нафарбованими віями. Та й щодо Енні Оуклі аж ніяк не схоже. То така, що хоч кому кінця відстрелить, не встигнеш і писнути. Хіба що колись уночі вона з власної охоти пожбурить із помосту всі свої рушниці й сама шубовсне за ними — оце на неї схоже. Що ж до Шейпшейда, то не смішіть мене. Він навіть не підозрює, що поза його кінотеатром існує реальний світ і такі, як ми, химерні нормальні люди. Його поховають у тисяча дев’ятсот дев’яносто дев’ятому році в отому його «Верліцері». Маєте ще якісь блискучі ідеї?

Я проковтнув слину й зрештою вирішив розказати Крамлі про таємниче зникнення перукаря Кела.

— Яке з біса таємниче! — сказав Крамлі. — Ви що, з неба впали? Той псих просто дременув звідси. Позавчора напакував свій драндулет усяким мотлохом, виїхав із забороненої стоянки перед перукарнею і подався на схід. Завважте — не на захід, не на край світу, а на схід. Половина особового складу поліції бачила, як він повертав на віражі перед відділком і горлав: «Осіннє листя, клянуся богом, осіннє листя у наших горах!» Хотіли були навіть заарештувати його.

Я глибоко й схвильовано зітхнув, відчувши полегкість і радість: Кел був живий. Про відклеєну голову Скотта Джопліна, що, певне, й змусила Кела назавжди поїхати світ за очі, я нічого не сказав. Тим часом Крамлі говорив далі:

— Вичерпали свій най-найновіший список можливих мерців?

— Та власне… — промимрив я.

— Купіль в океані, а потім у друкарській машинці, як твердить учитель Дзен, наповнює сторінки й звеселяє серце. Послухайтесь поради детектива генієві. На те й пиво, щоб потім дзюрити у горщик. А список свій залиште вдома. До побачення, Схибнутий Шалапуте.

— Бувайте, Офіцере Поп, — сказав я.