Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
Але тут до тіла прекрасного, як давньогрецька статуя, юнака були приліплені шия, голова та обличчя старого яструба-орла-стерв'ятника, що виказувало чи то підступність, чи то божевілля, а може, й те і те воднораз.
Джон Вілкес Гопвуд дивився на фотографію через моє плече так, наче вперше побачив цю диявольську красу, і в очах його світився тріумф сили волі.
— Думаєте, це трюк, еге?
— Ні, — але нишком я кинув погляд на його вовняний костюм, свіжу сорочку, ретельно зав’язану краватку, жилет, запонки, блискучу пряжку паска та срібні велосипедні защіпки на щиколотках.
Мені подумалося про перукаря Кела й про зниклу голову Скотта Джопліна.
Джон Вілкес Гопвуд провів поплямленими іржею пальцями по жилеті й складках штанів.
— Атож, — засміявся він, — усе закрито! Так що ніколи й не побачите, поки не прийдете в гості, га? Чи справді у цьому старому порохнявому Річарді Третьому ховається полум’яний Син Сонця? Як може чудо юності сполучатись зі старим морським вовком? Яким чином спарувались Аполлон і…
— Калігула? — ляпнув я і злякано принишк.
Та Гопвуд не образився. Він засміявся, кивнув головою і торкнувся мого ліктя.
— Калігула! Так! А поки прекрасний Аполлон зачаївся й очікує, промовляє сила волі! Сила волі — ось відповідь. Сила волі. І здорова їжа — це основа акторського життя. Ми повинні гартувати своє тіло так само, як і дух. Ніякого білого хліба, ніяких хрустких батончиків…
Я здригнувся й відчув, як розтають у мене в кишені останні цукерки.
— Ні пирогів, ні печива, ні міцних напоїв, навіть секс у помірних дозах. О десятій вечора — до ліжка. Рано-вранці — підйом, пробіжка берегом, кожного божого дня дві години в гімнастичному залі, дружба тільки із тренерами, день крізь день по дві години їзди на велосипеді. День крізь день — і так тридцять років. Тридцять років! А тоді — на божу гільйотину! Тобі відтинають пошарпану голову старого орла й насаджують її на засмагле, вічно золотаве юнацьке тіло. Ось яку ціну я за це заплатив, але справа варта заходу. Мій здобуток — краса. Божественне кровозмішення. Я справжній Нарцис. Мені більше ніхто не потрібен.
— Вірю, — мовив я.
— Ваша чесність вас погубить, — він обережно, наче квітку, сховав фотографію до кишені. — Та ні, ви ще не зовсім вірите.
— Дозвольте поглянути ще раз.
Він подав мені фото.
Я придивився. І поки я дивився, на темний берег накотилася хвиля прибою, ота, що минулої ночі.
І з тієї хвилі раптом постав голий чоловік.
Я стенувсь і кліпнув очима.
Чи це не те саме тіло, не той самий чоловік, що вийшов із моря й налякав мене, коли Констанс Реттіґан відвернулася?
Я хотів знати це. Але спромігся тільки запитати:
— Ви знайомі з Констанс Реттіґан?
Гопвуд насторожився.
— А чому ви про це питаєте?
— Я побачив її ім’я в отому друкованому списку на Шренкових дверях. То подумав: може, ви з нею — два кораблі, що розминулися вночі.
Або двоє тіл? Може, якоїсь ночі, годині о третій, він виходив з прибою, а вона саме поринала в ту хвилю?
Його тевтонський рот бундючно скривився.
— Наш фільм «Схрещені шпаги» прогримів у двадцять шостому році по всій Америці. А про наш роман писали того літа всі газети. Я був найбільшим коханням її життя.
— То, може, це ви… — почав було я і замовк. «То, може, це ви, — подумав я, — а не отой режисер, який потім утопився, перерізали їй сухожилки на ногах, так що вона рік не могла ходити?»
Але тоді, минулої ночі, мені не випало нагоди роздивитись як слід, чи є в неї рубці. А бігала Констанс так, що вся та історія здавалася брехнею сторічної давнини.
— Вам неодмінно треба звернутися до А. Л. Шренка, послідовника філософії цілісності й учення дзен, справжнього мудреця, — сказав Гопвуд, сідаючи на велосипед. — О, зовсім забув! Він попросив віддати вам оце.
Він видобув з іншої кишені жменю обгорток від цукерок — дванадцять папірців, акуратно з’єднаних скріпкою, переважно від шоколадок «Кларк», хрустких батончиків та «Здорованів». Це були ті папірці, що їх я безтурботно розкидав по пляжу на волю вітру, а хтось підібрав.
— Він знає про вас усе, — мовив Божевільний Отто Баварський і засміявся, не вмикаючи звуку.
Я засоромлено взяв обгортки й, тримаючи ці прапори поразки, відчув навколо своєї талії фунтів десять зайвого тіла.
— І до мене приходьте, — сказав він. — Покатаєтесь на каруселі. Побачите, чи справді невинний юнак Давид спарувався зі старим лиходієм Калігулою. Гаразд?