Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— Проте, — зауважила княгиня, — з погляду Послідовників було б надійніше вбити всіх МакКоїв. Адже мертвий дар таки відродився, хоч і через багато поколінь. Маю на увазі цю дівчину, Алісу.
— Тут ти маєш рацію, — погодився Стоїчков. — До речі, Конор не сумнівався, що всіх його родичів було винищено, і заповідав нам помститися. Та, вочевидь, Послідовники були непохитно впевнені в дієвості своїх чарів, а МакКої, позбавлені чаклунських здібностей, уже не становили для них загрози. Це як на війні: кожен солдат без вагань уб’є озброєного ворога, але далеко не в усіх підведеться рука вбити беззбройного, тим більше — пораненого й безпорадного. До того ж серед Послідовників були різні люди. Власне, завдяки одному з них ми зараз розмовляємо. Без нього нас не було б на світі.
— Як це? — разом вигукнули Маріка та її тітка.
Перш ніж відповісти, Стоїчков відпив зі свого келиха вина, щоб промочити горло.
— Конорові допоміг Послідовник, який не поділяв поглядів своїх одноплемінників. Саме він відкрив для нашого пращура його родинний портал… Між іншим, цікавий факт. Насправді портали були давнім винаходом Послідовників, і лише за кілька десятиліть до народження Конора один з МакКоїв, чоловік на ім’я Фарґас, натрапив на покинутий Послідовниками портал і зміг з’ясувати, як він працює. Правда, відкрити його не відкрив, але разом з іншими родичами спорудив перші два з’єднані портали МакКоїв… А втім, повернімося до Послідовника, котрий допоміг нашому пращурові. Його звали Бартола… ні, Бартоло… і якось далі, зараз не пригадаю…
— Може, Бартолом’ю? — підказала Маріка. — Чи Бартоломео?
— От-от! Бартоломео. Бартоломео Колонна. Він був не простим Послідовником, а одним з їхніх зверхників — Куратором. Куратор Бартоломео розповів Конорові, що крім його світу, існує безліч інших світів, а деякі з них можуть бути придатними до життя і навіть населеними. Потім він запропонував… — Тут Стоїчков зам’явся. — Оцієї частини Конорової розповіді я зрозуміти не можу. І маю таке враження, що й він сам до ладу не розумів, що хоче сказати. Куратор Бартоломео відправив його через портал у нікуди, велівши думати про інший світ, заселений людьми. Він стверджував, що чаклунський дар Конора, навіть пригнічений Забороною, має допомогти йому знайти такий світ. Водночас, Бартоломео чесно визнавав, що це лише його припущення, не обґрунтоване нічим, крім суто умоглядних висновків. За його словами, Послідовники на таке неспроможні. Це може зробити лише людина з нашим чаклунським даром.
— І Конор повірив йому? — скептично запитала княгиня.
— Та, мабуть, не повірив, хоча прямо в Заповіті про це не написано. Проте погодився ризикнути. Понад десять років він прожив під дією Заборони, позбавлений майже всіх своїх здібностей, його дедалі дужче обтяжувало таке життя, тож він вирішив, що хай які примарні його шанси на успіх, спробувати варто. Він ризикнув — і виграв.
— Отже, Конор увійшов у портал у своєму світі, а в нашому з’явився просто з повітря?
— Так воно й було. До речі, в наших родинних переказах про те, що Конор походить з Ґойдельських островів є чимала частка правди. Магія Куратора Бартоломео закинула його в протоку між островами Алгап та Лойґер, де він мало не потонув і лише з останніх сил зумів доплисти до лойґерського берега, щоб там стати бранцем друїдів. Кілька місяців Конор працював рабом на ґалерах, аж поки відновилась його чаклунська сила. Тільки тоді він зміг звільнитись і ще якийсь час переховувався на острові Хімріґ у товаристві чотирьох інших утікачів. Разом їм вдалося викрасти човен, на якому вони перетнули Брейзинське море й висадилися на північному узбережжі Галосагу. Відтоді починається добре відома всім нам історія Конора-пращура.