Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
Якийсь час Кейт ошелешено мовчав, не в змозі вичавити з себе ані слова. Коли до нього повернулася мова, він запитав:
— А що… що буде з Марікою?
— Точно не знаю. Я не могла далі підслуховувати, бо інакше виказала б себе. Але те, що батько навіть не згадав її в своєму плані, говорить про багато. Схоже, щодо неї Курія давно дійшла спільної думки. Мабуть, і для батька, і для Родріґеса цілком очевидно, що Маріку треба вбити ще на самому початку операції… — Після деяких вагань Джейн нерішуче простягла братові руку. — Я ненавиджу тебе, Кейте, і ніщо цього не змінить. Проте зараз ми союзники і маємо діяти спільно. Я оголошую перемир’я.
Розділ 14
В особі тітки Зарени та Анте Стоїчкова Маріка знайшла дуже уважних слухачів. Вони жадібно ловили кожне її слово, а перебивали лише тоді, коли вона, надміру захопившись, вживала тамтешні терміни чи побіжно, без пояснень, згадувала про незрозумілі їм речі.
Щойно Маріка скінчила свою розповідь, на неї посипався град запитань. Головно розпитувала княгиня, а Стоїчков здебільшого мовчав, поринувши у власні думки, хоча й не переставав пильно стежити за розмовою. А час від часу він щось уточнював — і подеколи його зауваження були такими влучними, що Маріці залишалося хіба дивуватися надзвичайній проникливості Голови Ради.
— Мабуть, я ніколи не навчусь розуміти жінок, — замислено мовив Стоїчков, скориставшись паузою, коли Маріка вже відповіла на чергове тітчине запитання, а княгиня трохи затрималася, формулюючи наступне. — Скільки років прожив на світі, а все одно — раз по раз деякі жіночі вчинки геть збивають мене з пантелику… Як тільки могла Ілона повестися так безвідповідально!
Маріка збентежено опустила очі. А княгиня Зарена кинула на Стоїчкова сердитий погляд.
— Ти б уже помовчав, Анте! Ви, чоловіки, повсякчас повчаєте нас розуму, а самі… Як мені відомо, ти маєш трьох позашлюбних дітей. Тож не тобі засуджувати Ілону.
Стоїчков похитав головою:
— Не про це йдеться, Зарено. І ти, Маріко, даруй, якщо мої слова образили тебе. Стосунки твоєї матері з твоїм батьком — це цілком їхня особиста справа, яка мене не стосується. А я мав на увазі інше: Ілона просто мусила повідомити мене, як Голову Ради, про своє відкриття.
— Коли вона зробила це відкриття, — зауважила княгиня, — Раду очолював наш батько. Можливо, вона й розповіла йому про все.
— Не розповіла, — впевнено заперечив Стоїчков. — Інакше я б знав. Отримав би цю інформацію разом з посадою Голови Ради.
— Батько помер раптово, — і далі наполягала Зарена. — Можливо, він просто не встиг залишити повідомлення для свого наступника. А Ілона подумала, що раз батько вирішив зберегти її відкриття в секреті, то й вона має мовчати.
— Ні, це виключено. По-перше, Ілона була самостійною жінкою й завжди сама вирішувала, як їй учинити, без огляду на чиюсь думку, хай навіть батькову. По-друге, я маю всі підстави стверджувати, що Лодислав Шубич нічого не знав, оскільки… — Анте Стоїчков трохи помовчав, явно щось зважуючи в думках і з сумнівом позираючи на Маріку. Нарешті вирішив: — Річ у тім, що крім загального архіву Ради існує також архів Старшого Сина. Ця назва збереглася ще з тих часів, коли Вищу Раду традиційно очолювали нащадки Конора-пращура за старшою чоловічою лінією.
— Ніколи не чула про цей архів, — здивовано мовила княгиня.
— І я не чув, поки не став Головою Ради. Я довідався про його існування і зміг ознайомитися з його вмістом лише тоді, коли обійняв свою теперішню посаду. Якщо можна так висловитися, архів Старшого Сина замкнено на дванадцять замків, ключі від яких розподілено між дванадцятьма братами та сестрами. Ось чому Статут вимагає, щоб вибори Голови неодмінно відбувалися в присутності всіх членів Ради. Самі про те не здогадуючись, вони своїм голосуванням надають новообраному Голові доступ до архіву Старшого Сина.
— І що ж там зберігається? — запитала тітка Зарена.
— За три сторіччя накопичилося чимало всього. Але найголовніше — для чого, власне, й було створено окремий архів, — це розповідь Конора-пращура про світ, звідки він родом, про причини, що спонукали його залишити батьківщину, і про те, як це йому вдалося.