Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— Кейте, — озвалася Джейн. — Поясни, нарешті, що коїться.
— Портал не працює. Вочевидь, не надходить енергія.
— Боже мій!… — видихнула Джейн і опустилася на стілець. — Як це сталося?
Кейт затулив обличчя руками.
— Боюся, з моєї вини. Це я напартачив.
— Щось не так зробив з порталом?
— Не з порталом, а… Річ у тім, що я збрехав тобі. Насправді Маріка дещо знає про нас. Вчора я сказав їй… — І він коротко переповів зміст своєї розмови з Марікою. — Схоже, я її дуже налякав, і вона звернулася за порадою до брата. А той наказав їй негайно вимкнути портал, яким вона користалася, щоб потрапити до нашого світу. Логічно й розумно.
— Ну, то ввімкни його.
— Як? — Кейт невесело посміхнувся. — Це тобі не штепселя в розетку вставити. Я не фахівець і уявлення не маю, як це робиться. У таких питаннях я цілковитий невіглас. А ти — тим більше.
„І в цьому наша біда,“ — додав він уже про себе. — „Ми стаємо Послідовниками не за здібностями, не за інтересами, а за народженням. Тому ми втратили так багато стародавніх знань…“
І Кейт і Джейн мали високий показник розумового розвитку, але їхній інтелект найяскравіше проявлявся не в точних чи природничих науках, а гуманітарній царині. Спершу Кейт прикро вразив батька, коли обрав своїм фахом історію. Наступним розчаруванням Ґордона Волша стала Джейн, котра змалку захоплювалася грою на фортепіано, і хоча батько не дозволив їй вступити до консерваторії, вона все одно мріяла лише про музичну кар’єру, а на біологічному факультеті університету навчалась абияк, просто тягла ярмо, і Кейт часом дивувався, як їй вдається складати іспити.
— Але ж Браму постійно вмикають і вимикають… — невпевнено заговорила Джейн.
— З Брамою, якщо вона справна, впорається й дурень, — роздратовано урвав її Кейт. — А це портал. До того ж не наш, а Конорів. Я навіть не уявляю, як підступитися до нього.
— А той, інший портал? Він же в робочому стані? Якщо ми зможемо відімкнути двері…
— І що далі? Наші Ключі не налаштовані на нього.
— Але ж ти зміг налаштуватися на Марічин портал.
— Так, зміг, — підтвердив Кейт. — І згаяв цілих півроку. Це при тому, що мав у розпорядженні комп’ютер і детальну інформацію про індивідуальні характеристики порталу. А зараз у мене лише два Ключі — твій та мій. Якби на моєму місці був батько, я вже не кажу про Смирнова, він, може, й розібрався б зі Стеновим порталом… десь за тиждень чи півтора. Але я не батько. І тим більше не Смирнов. Та й стільки часу ми тут не протримаємося. День, два, три, максимум чотири — а потім нас упіймають. Або ми самі здамося від голоду.
— І що ж нам робити?
— Не знаю. — Він устав з крісла й розгублено пройшовся по кімнаті. — Я думаю… і нічого не можу придумати.
— Бо в тебе лайно в голові! — раптом розлютилася Джейн. — Це все через тебе! Це ти винен!… — Підкоряючись застережному жестові брата, вона стишила голос, але продовжувала таким самим гнівним тоном. — Ти мусив або розповісти Маріці про все, або взагалі нічого не говорити. А твої дурні натяки… Ти просто йолоп! Якби вона знала всю правду, то не стала б гарячкувати, не квапилася б вимикати портал. У крайньому разі, вона спершу перевірила б, чи не зазирнув ти знову попорпатися в її білизні. Клятий збоченець! Через тебе ми застрягли тут — і невідомо, як виберемося звідси.
Кейт підступив до сестри майже впритул.
— Отже, через мене? — перепитав він. — Дуже мило! Радий це чути. Тільки я не пригадаю, що кликав тебе з собою. Якщо пам’ять не зраджує мене, це ти наполягла, щоб ми пішли разом. І саме ти вирішила зачекати тут на Маріку. Якби не ти, я б давно був удома. Порпання в білизні, як ти вишукано висловилась, не забирає в мене багато часу.
Джейн стояла спиною до вікна, а в кімнаті панували сутінки, проте Кейт помітив, як її ясні очі потьмяніли.
— То це я винна? Знову я! Ти завжди перекладаєш на мене всю вину. Навіть тоді ти звинувачував мене — мовляв, чому я погодилася, чому не сказала „ні“… Який же ти негідник, Кейте!
Не витримавши її пронизливого, сповненого люті погляду, Кейт опустив очі. Все його роздратування миттю витіснив сором. Він відійшов від сестри й зупинився біля вікна.
— Вибач, Джейн. Твоя правда: в усьому винен я. Лише я. Ти тут ні до чого.
Вони довго мовчали. Кейт блукав поглядом по кабінету, який перетворився для них на в’язничну камеру, і дедалі дужче його охоплював відчай.
Джейн стояла біля порталу і знай переступала з ноги на ногу. Нарешті не витримала й повернулася до Кейта.