Заборонені чари

Острівний люд досить спокійно поставився до звістки про правителів, хоча раніше дуже пишався тим, що ніколи не мав над собою царів і слухався лише своїх старшин. Утім, час від часу то один, то інший цар з Великої Північної Землі надсилав кораблі з лихими моряками, щоб підкорити острів, проте справа завжди закінчувалася розбоєм та грабунком. Забравши здобич, лихі моряки сідали на кораблі й відпливали на північ, щоб доповісти своєму цареві про захоплення далекого острова. Можливо, відразу кілька царів на Великій Північній Землі вважали острів своєю власністю, але самим острів’янам було від цього ні холодно, ні гаряче.

Коли ж Чужі оголосили, що острову потрібні цар та цариця, люди заперечувати не наважилися. А старшини всіх сіл обговорили це питання на загальних зборах і вирішили пристати на пропозицію Чужих. Незадоволеним — здебільшого з-поміж молодих мисливців та рибалок — вони нагадали, що відколи з’явилися Чужі, на острів більше не нападали лихі моряки з Великої Північної Землі, не грабували, не вбивали, не забирали людей у рабство.

Та в більшості своїй острівний люд не потребував ніяких нагадувань. Людям було однаково — з правителями чи без них, лише б жилося краще. А за Чужих жити стало і краще, і цікавіше. Люди не хотіли сваритися з ними і не хотіли, щоб вони пішли десь-інде, тому погодилися мати над собою царя та царицю.

І саме сьогодні на острів прибув найголовніший з Чужих — його звали Імператором. Він привів з собою сестру та її чоловіка, що відтепер правитимуть островом, а згодом — і Великою Північною Землею. Про це якось обмовився Міх — той, що зробив живота Темериковій сестрі. І Темерик не сумнівався, що так усе й буде. У своїх мріях він уже уявляв, як тремтітимуть зі страху лихі моряки та їхні царі на саму лише згадку про його рідний острів. Серце юного козопаса сповнювалося гордістю за батьківщину…