Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— А ти ні?
— Звісно ж, ні. Це не для мене.
— Розумію, — сказав Кейт. — Схоже, й для батька це було занадто.
Сестра пирхнула:
— Ой, не сміши мене! Я просто не сказала йому правди — ні про причини нашої сварки, ні про стосунки Аліси з Марікою. Якби він знав про їхню пропозицію, то змусив би мене пристати на неї.
— Так гадаєш?
— Я цього певна. Йому начхати на мої почуття… так само, як і тобі. Ви з ним один одного варті.
Кейт гірко зітхнув:
— Невже ти ніколи не пробачиш мене?
Джейн рішуче похитала головою.
— Таке неможливо забути, — сказала вона незлобливо, просто констатуючи факт.
— А я не прошу забути, я прошу пробачити. Минуло вже десять років…
— Лише десять років, Кейте. Лише. Я пам’ятаю все так виразно, ніби це сталося щойно вчора.
— Тоді мені було п’ятнадцять. Я був дурним хлопчиськом.
— А мені це не було дванадцяти. Я була наївним та невинним дівчам і не до кінця розуміла, що відбувається. Зате ти чудово все розумів.
— Будь ласка, Джейн, не відштовхуй мене знову, — благав Кейт. — Я більше не можу витримувати твоєї ворожості. Дай мені шанс спокутати мою провину. Признач будь-яке покарання, я згоден на все.
Джейн втислася в крісло, міцно заплющила очі й затулила долонями вуха.
— Замовкни, Кейте. Негайно замовкни! А то я закричу. Голосно закричу — і начхати, що буде далі.
Змирившись із черговою поразкою, Кейт підвівся зі стільця й відійшов до книжкових полиць.
— Я люблю тебе, Джейн, — понуро мовив він.
— Авжеж любиш, — глухо сказала сестра. — Так любиш, що…
Вона не закінчила, встала з крісла й підступила до вікна.
— Не роби цього, — озвався Кейт.
Не звернувши уваги на його слова, Джейн розсунула штори і трохи відчинила одну віконницю. В кабінеті стало світліше.
— Ого! — здивувалась вона. — Справжнісіньке скло. І досить якісне. Мабуть, і його Маріка принесла з нашого світу.
— У цьому не було потреби, — стримано відповів Кейт. — Зараз тут іде п’ятнадцяте сторіччя. А це — князівський палац.
— Зрозуміло.
Далі Джейн ніяк не коментувала побачене зовні й ні про що не питала, а Кейт, переконавшись, що вона поводиться обережно, вже не закликав її до обачності. Він дивився на сестру, мимоволі милувався її тендітною постаттю і з соромом та болем згадував події десятирічної давнини. Перш ніж стати вродливою дівчиною, Джейн була напрочуд милою дівчинкою, Кейт змалку душі в ній не чув, він просто обожнював її і любив так ніжно, що зрештою втратив над собою контроль… Аби ж то він міг повернути час назад і виправити скоєне! Та, на жаль, Попередники не змогли створити машину часу. Мало того — давні записи свідчили, що наука Попередників довела принципову неможливість подорожей у часі…
Так минуло близько чверті години. Нарешті Джейн відійшла від вікна і знову сіла в крісло. Взяла зі стола грубезну книжку в шкіряній оправі й навмання розгорнула її.
— Дивно, — сказала вона. — Літери не грецькі, а латинські. Теж чудні, але точно латинські. Виходить, словани користуються двома абет… Е, ні. Це не слованська мова.
— Гадаю, ібрійська, — сказав Кейт. — Ця книжка лежала тут і минулого разу. А літери чудні з тієї ж причини, з якої тутешні елінські відрізняються від наших грецьких. Як-не-як, це інший світ. Дуже схожий на наш, та все ж інший.
Джейн згорнула книгу, поклала її на стіл і нетерпляче позирнула на портал.
— От чорт! Де ж завіялася Маріка?
— А про що ти збираєшся з нею говорити? — запитав Кейт.
— Саме про те, чого ти досі не наважився їй сказати. Далі зволікати не можна.
— Щось сталося? — стривожився Кейт.
— Так, сталося. Опівночі, вже коли ти пішов на Патрію, до батька завітав Родріґес…
— Куратор з безпеки?
— Ні. Куратор Центральної Америки. Мами не було вдома, батько думав, що й мене немає, тому вільно розмовляв з ним у вітальні. А я підслухала частину розмови. Родріґес пропонував батькові посаду Старшого Куратора.
— Та ти що?! Це серйозно?
— Ще й як. Багато членів Курії незадоволені стриманою позицією Фредріксона стосовно Конорів. Вони вважають, що зараз потрібен новий Старший Куратор, більш рішучий та безкомпромісний. І зійшлися на батьковій кандидатурі.
— А що батько?
— О, можеш не сумніватися, він сприйняв цю пропозицію з ентузіазмом. І негайно взявся викладати план своїх дій. Він таки впевнений, що Аліса вже вміє працювати з порталами, тому пропонує захопити сера Генрі заручником і, під загрозою його смерті, примусити Алісу відкрити шлях до світу Конорів. А потім її вб’ють… — Джейн судомно глитнула. — Батько говорив про це так холоднокровно, з такою байдужістю до людського життя, що мене мало не знудило. Це було жахливо, Кейте! Я не можу цього допустити. Я люблю Алісу й хочу врятувати її.