Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— А він не намагався повернутися до свого світу, щоб забрати рідних? — запитала Маріка.
— Намагався, проте нічого не вийшло. Куратор Бартоломео попереджав, що чари Заборони, окрім іншого, порушили зв’язки між порталами МакКоїв. Він дав Конорові спеціальний амулет, який мав допомогти йому встановити зв’язок з порталом у Норвіку. На жаль, амулет забрали друїди, коли взяли його в полон. Спорудивши свій перший портал, Конор довго думав, як йому вчинити, і зрештою вирішив не ризикувати, повертаючись на Ґойдели за амулетом, який давно могли знищити або зіпсувати. На той час він уже був одружений і чекав на народження свого первістка, тому зважив, що розумніше й вірніше буде не ганятися за примарами у слабкій надії врятувати своїх рідних, а зайнятися заснуванням свого власного роду. Нашого роду — роду Конорів. Лише на старість, коли всі його діти зросли, і він навчив їх усього, що сам знав, Конор вирушив на Ґойдельські острови. Відтоді про його долю нам нічого не відомо. Згодом дехто з моїх попередників на посаді Голови Ради займався пошуками амулета — але безрезультатно.
— Якби про амулет знали всі Конори, — сказала княгиня, — можливо, його б давно знайшли.
— Можливо, — не став сперечатися Стоїчков. — Але Конор був проти цього. Він вважав, що наш рід не повинен знати про МакКоїв і Послідовників, поки не стане реальною силою, здатною протистояти Послідовникам. Тому він і наказав своєму синові Брюсу та його наступникам тримати Заповіт у таємниці. Подумай сама, Зарено, скільки гарячих голів кинулося б на пошуки амулета, щоб відкрити шлях до світу предків. І цим зайнялися б аж ніяк не найгірші з нас, а навпаки — кращі з найкращих, що відволікло б значні сили від нашої головної задачі — звеличення роду Конорів. Я вже не кажу про те, що сталося б, якби шлях було відкрито надто рано.
— Твоя правда, Анте, — після недовгих роздумів погодилася княгиня.
— Правда не моя, а Конорова, — сказав Стоїчков і повернувся до Маріки. — А тепер прошу тебе гарненько подумати. Чи не натрапляла ти серед материних речей на якийсь незвичайний магічний предмет?
Маріка заперечно хитнула головою:
— Я саме думала про це, пане Стоїчков. Та начебто нічого такого не було. А який він на вигляд?
— Ага. Отже, ти здогадалася. Розумниця! Конор описував його як перстень з квадратним каменем вугільно-чорного кольору. Причому перстень був не золотий, а з якогось блискучого металу, схожого на срібло, але надзвичайно твердого.
— Ні. Нічого схожого я не бачила.
— Тоді треба розпитати Стеніслава…
— Про що ви? — трохи спантеличено озвалася тітка Зарена.
— Ми з Марікою вважаємо, — пояснив Стоїчков, — що до Ілони якимсь чином потрапив амулет Куратора Бартоломео, і саме з його допомогою вона змогла відкрити портал Конора. Взагалі, цей амулет було налаштовано ще на чотири портали МакКоїв — камінь виймався з персня, і п’ять його граней відповідало за п’ять різних порталів, а шоста була вільна, вона призначалася для налаштування на той портал, що його мав спорудити сам Конор у нашому світі. Проте я гадаю, що за три сторіччя камінь міцно застряг у персні, тому Ілона, яка не знала, що решта граней також мають своє призначення, змогла відкрити лише один портал — у рідному замку нашого пращура.
— Мабуть, так і було, — погодилася з ним Маріка й запитливо подивилась на княгиню. — Тітонько, ти не бачила в мами такого персня?
— Не можу пригадати. А судячи з усього, перстень мав бути дуже примітним. Блискучий метал, вугільно-чорний камінь… Може, коли прочитаю, як його описував сам Конор, то щось згадаю… Анте, ти ж ознайомиш мене з Заповітом?
— Звичайно. Тепер я відкрию архів Старшого Сина для всіх братів та сестер по Раді… гм, включно з Марікою, яка вже три з половиною роки є таємним, тринадцятим учасником наших зборів. От тоді всі разом і вирішимо, що робити далі, яких заходів уживати. Між іншим, такий прецедент уже мав місце понад сімдесят років тому.
— Це коли Рада пішла в підпілля? — припустила Маріка.
— Саме так, — кивнув Стоїчков. — Рада дедалі більше відчувала тиск з боку різних угруповань Конорів, які хотіли перетворити її на арену політичної боротьби й вимагали переглянути Статут, щоб провести до її складу своїх лідерів. Тодішній Голова Ради наважився на крайній крок і ознайомив своїх братів та сестер із Заповітом Конора. Всі вони визнали, що головне завдання Ради — дбати про спільні інтереси нашого роду і сприяти його подальшому звеличенню, а тому одностайно вирішили зникнути й продовжити свою діяльність таємно.
— А архів Старшого Сина знову було засекречено?