Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
Такі враження від військової служби спливли в поетовій пам'яті наприкінці 1960-х.
Щоправда, слід завважити, що 1960—1961 років цей час сприймався хоча й болісно, але не аж так макабрично. У «Двох словах читачеві» — більш точна характеристика армійських років: «Армія прискорила [процес звільнення від „студентського схимництва“, тобто уникання реального життя на користь книжкового — Д. С.]. Почувся мужчиною. Вірші, звичайно, майже не писалися, оскільки на плечах — погони. Але там прийшов до мене Бажан»[235].
І не тільки. Поет у тих уральських лісах мав книги М. Рильського та Яна Райніса[236] і, звичайно ж, російську класику, якої завжди багато у військових бібліотеках. Сприяла поповненню добрих книжок і відпустка до Сталіно, яку Василь отримав наприкінці листопада[237].
Мав Василь у війську й добрих приятелів. Особливо заприязнився з Вінцасом Кузміцкасом — литовським санінструктором будбату. Кузміцкас писав невеличкі оповідання, малював. Користуючись тим, що в медчастині Вінцас мав окрему кімнату, друзі часто збиралися там, щоб погомоніти. Спільні мистецькі зацікавлення народжували спільні теми, які виливалися в рядки віршів:
На згадку про службу на Уралі залишився у Василя ще один спогад. Під час термінового розвантаження машини він втратив фалангу безіменного пальця на лівій руці. Після цього про ґітару, грою на якій заспокоювався сам і розважав смуток Вінцаса, довелося забути.
Зустрічі з українськими молодими поетами — Миколою Сенчилом і Дмитром Пічкуром були менш частими й, дуже ймовірно, менш відкритими й інтимними. Тем литовської й української трагедій, які, судячи з тексту вірша, піднімалися в розмовах з Кузміцкасом, з ними доводилося уникати. Натомість випадала нагода поговорити про поезію: «Я людина, яка пише вірші, — між іншим якось кинув він Дмитрові Пічкуру, показавши вирізку віршів із передмовою Малишка, якій молодий солдат щиро заздрив. — Відверто кажучи, спочатку я сміявся з того дивацтва. Зміст цих слів дійшов до мене через багато літ»[241], «Пробуйте писати білим віршем[242], верлібром, бо інколи рима сковує думку, не дає самовиразитись, хоча й наштовхує на нові художні образи»[243], — радить він М. Сенчилу. І, ніби граючись, дає зовсім іншу пораду молодому Д. Пічкурові: «Гарна рима — то лице поета. Намагайся уникати іменникових рим, краще іменник з дієсловом»[244].
235
Там само. — С. 42.
236
Микола Сенчило. Незабутній син України. — С. 12.
237
Див.: Борис Дорошенко. Напередодні. — С. 11: «Дорогий Боря! Пишу зі Сталіно. Відпустку одержав до 26 листопада [1960-го — Д. С.]. Повідом Володьку Міщенка [інститутський приятель Василя Стуса, письменник — Д. С.] і приїжджай першого ж тижня, власне, обов'язково якомога швидше і, звичайно, разом із Володимиром, котрому ти пішли в крайньому разі телеграму».
238
Мікалоюс Чюрльоніс (1875—1911) — литовський художник і композитор, автор містично-символічних полотен, об'єднаних назвою «Сонати Сонця, Моря і Зірок».
239
Мова про масові виселення литовців після 1945-го року в Східний Сибір.
240
Василь Стус. Твори. T. 1: кн. 1. — С. 48.
241
Дмитро Пічкур. Біля Стусової криниці. — С. 8.
242
Очевидний вплив захоплення Бажановими текстами, який В. Стус ніби трансформує на не надто вправного версифікатора Миколу Сенчила.
243
Микола Сенчило. Незабутній син України. — С. 12.
244
Дмитро Пічкур. Біля Стусової криниці. — С. 9.