Василь Стус: життя як творчість

Певна збитошність Стуса щодо почуття любови, оспіваного тисячами його вкраїнських і не лише попередників, вказує на те, що навіть коли в цей період у нього й були якісь тимчасові захоплення, про що прямих свідчень таки немає, то справжнього глибокого почуття не було. Звідси підкреслене чоловіче батярство й прагнення чуттєво-тілесних насолод. Важко твердити напевно, але цілком імовірно, що Василь не лише дихав Україною на повні груди, але й брав від неї все, що повинен брати юнак напередодні примусового війська, якщо тільки він, той юнак, не перестрашений спілкуванням з жіноцтвом[206]. Воно й справді, напередодні призову й неминучої розлуки здорова тілесна прагматика має долати чуттєву романтику.

Втім, поет перестав би бути самим собою, якби за змалюванням епізоду, навіть солоного епізоду, не зашифрував ув окремому чотиривірші свої розчарування. Ким? — собою, дівчатами, ситуаціями чи чимось іншим, — яка, врешті-решт, різниця, коли набутий досвід дозволив усвідомити розмитість границі між добром і злом.

Так хороше було йому в тім краю, такі милі та щирі люди його оточували, що мимоволі закрадалася думка: а чи не кинути тут життєвий якір? Однак думка була настільки легка й невагома, що, з'явившись між іншим, вона непомітно й зникала — попереду близьке військо, а що буде за два роки — з тобою? нею? світом? Перемогла міщанська життєва філософія, яка сприяла утримуванню дистанції й допомагала не забивати собі голови довгостроковими планами, але… як же жити, не беручи від кожної пори життя її принад?

Сьогодні Стусові стежки затоплені водами Південнобузького водосховища. І хоча ландшафт уже давно знищено, проте саме на тих затоплених землях минув найбільш безтурботний і благосний час Василевого життя. Він розкошував. І на курсах для молодих учителів, і ті півтора місяці, які йому довелося викладати[207].

На Гайворонщині поет пізнавав Україну, вимріяну в студентському середовищі Донбасу. Там Василь остаточно переконався, що Україна — таки не примара його уяви, не вигадка й не фантом, а цілком реальна дійсність, що хоча й гірша від країни його мрій, але ж утілені мрії завше далекі від досконалости! Неоґранений мовний океан ствердив його в думці, що матірна мова — незнищенна, й мовне ґето Донбасу— лише прикрість.

Значну роль в його оптимістичному настрої відігравала й атмосфера «оттєпєлі», у якій вчувалося швидке долання атмосфери страху, сподівання на паспорти для селян і вимріяне слово правди — головний, на думку молодого Стуса, здобуток часів Хрущова.

Вечорами Василь разом із колегами, молодими викладачами Любою Денисюк, Кузьмою Цимбалістим, Любою Савчук, ходив до клубу «на танці», щоправда, на відміну від них, — не танцювати, а читати «газети в бібліотеці, аж поки танці не закінчаться, а тоді вже всі разом додому повертались»[208], — каже Любов Маєвська.