Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Дійшовши висновку, що Дроп, мабуть, природно ненавидів сина своєї дружини, Жюв рушив далі. На підтвердження цього висновку його логічне мислення знаходило все нові докази.
— Значить, Дроп ненавидів малого Убера, — міркував він. — І до чого це приводить? Господи, це ж так просто… Від ненависті до спроби заподіяти смерть тому, кого ненавидиш, один крок. Здається, я наблизився до істини. А що, коли Дроп, який так оплакував бідолашного Убера, випадково натрапив на нього в притулку, де його заховав справжній батько? І, побоюючись, щоб дружина ще більше не прихилилася до своєї дитини, коли якимось дивом та повернеться до неї, надумав убити невинного хлопчика?
Якщо виявиться, що Убера вбито, то чи не приведе мене це до висновку, що саме Дроп убив малого?
Озирнувшись навколо, Жюв побачив, що він на мосту Сольферіно; забрів туди, сам цього не усвідомлюючи. Повз нього впритул промчало таксі, і він, вчасно відскочивши, прийшов до тями.
— Ну-ну! — пробурчав він, посміюючись над собою. — Я поводжуся, наче останній дурень. Марную час на абстрактні міркування. Роздуми — це добре, але розслідування — краще, — він витяг годинника і насупився. — До діла, нема чого зволікати. Треба поспішати на поїзд, негайно їхати в те село… Я присягнувся Себастяну Перронові і Полеві Дропу знайти істину.
Не гаючи часу, Жюв гукнув таксі, яке ще мить тому мало його не збило.
— На вокзал Сен-Лазар, — звелів інспектор, — і чимскоріше, приятелю.
Підбадьорений водій демонстрував чудеса швидкості. Жюв уже жалкував, що звелів йому поспішати. Легенький автомобіль мчав переповненими вулицями, як вихор, перетнув площу Згоди, перегнав автобус, який замалим його не розчавив, завернув перед собором святої Магдаліни, при в'їзді на вулицю Авр зачепив ручний візок і загальмував уже на привокзальній площі.
— Ох-ох! Я ще живий… Пощастило. Ці бісові таксі занадто швидкі, — він вилаяв водія, що той гнався, як шалений, хоч і сам просив про це. Але тут згадав. — Чорт побери, у мене всього три хвилини до відходу поїзда.
Жюв схопив квиток і, не чекаючи решти, стрибаючи через кілька сходинок, заскочив у зал чекання, купив на дорогу дві книжки у кіоску й вибіг на перон, коли поїзд на Лізьє вже рушив. Він стрибнув на підніжку й опинився у вагоні. Віддихавшись, він, як справжній парижанин, покепкував над собою:
— У мене стільки часу, а гнався, як божевільний!
Жюв ніколи не визнавав, що він майже завжди стрибає у поїзд уже на ходу, а часом без видимої на те причини просто не встигає на нього. Він пройшовся по вагону, шукаючи купе, де було б спокійно. Скоро він знайшов таке, де вже сидів один товстий пасажир, з вигляду комерсант, який із задоволенням палив величезну люльку і який видався поліцейському підхожим попутником, відлякуючи своїми габаритами інших пасажирів і не набридаючи своєю балаканиною.
— Поїздка буде просто чудесна, — сказав собі Жюв.
Він скинув плаща, капелюха, витягнувся на лавці, розгорнув книжку, але йому не читалося. Часто бувало так, що він уважно дивився на сторінку і нічого не бачив. Траплялося це не тому, що Жюв не любив читати, навпаки, він вважав це найкращою і найцікавішою розвагою. На жаль, йому стільки треба було зробити, він завжди був такий заклопотаний, що просто не мав часу думати про непотрібні на той момент речі, та й мозок його, незважаючи на обставини, працював, вивчав, порівнював, був зайнятий справами, пов'язаними з фаховим обов'язком.
Та й чи була в нього потреба читати романи? Хіба його професія, його пригоди не робили його свідком і учасником найнезвичайніших пригод? Хіба його власне життя не було справжнім романом? Чи не проходили перед його очима найфантастичніші сторінки людського життя?
Відклавши книжку, Жюв заглибився в роздуми. Він уже був незадоволений тим, що перейнявся чужою бідою, навіть роздратований.
— Клята історія, — бурчав він. — Не знаю, чим вона закінчиться, але знаю напевно, що нічого на цьому не виграю. Якщо тільки мої гіпотези підтвердяться, якщо тільки я знайду якісь докази проти Дропа, я не буду їх приховувати. Я хочу, щоб він вилікував Елен, мені треба бути в хороших стосунках з людиною, яка так важить для мене зараз, коли мій найперший обов'язок — повернути до життя наречену Фандора.
Їдучи в поїзді, Жюв кілька годин прокручував у пам'яті свідчення Себастяна Перрона й хірурга.
Кому вірити? Кого підозрювати? За що братися?
— Клята історія! — бурмотів він. — Чи справді дитина зникла і що могло з нею статися?