Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
— Так точно! Дозвольте п’ять хвилин на збори!
— Я ж дівчинка, мені потрібно хоча б десять хвилин…
І через десять хвилин, які тривали годину, вони нарешті пірнули у нічний Париж, де вирувало свято життя…
— Мені потрібна зброя, — сказав Сергій, коли Галя подала йому тремтячими руками ранкову каву.
Вони повернулись із нічного клубу вдосвіта до неї додому і попадали спати просто у вітальні. А коли прокинулись і вона зайшла у Фейсбук, то отримала листа від Романа: «Я должен срочно отдать документы на фирму. Принеси мне их на квартиру в Сен-Дени».
Галя перелякано підскочила на стільці та побігла будити Сергія:
— Жалій написав мені російською!
Дід не міг второпати, чому це її так сполохало:
— Ще один запроданець…
— Та ні! Ми домовились: коли він пише російською, у нього проблеми. Такий сигнал небезпеки.
— Так! — зірвався з ліжка Сергій, струсну головою і зробив кілька кроків по кімнаті. — Так! Він мені казав, що його начебто знайшли люди з Києва… Але ми з вашими сніданками не могли нормально поговорити…
— Це я винна?! — обурилась Галя. — Винна, що ви не порозумілись за три години дороги від Страсбурга?!
— Зроби мені каву, — буркнув він на те. — З ким він учора зустрічався? Ти щось про це знаєш?
— Здається — з адвокатом. Він сам з України, вів тут його справи. Але після того, коли ти вже ліг спати в готелі, Роман відзвонився і сказав, що ввечері сам до тебе заїде. Потім з ним зв’язок зник і досі не з’являвся, — про всяк випадок глянула у мобільник, але повідомлень від оператора, що він з’явився в мережі, не було.
Розповідаючи це, Галка у поспіху стала варити каву і готувати сніданок — грінки, варення, мед, масло, кілька видів сирів, круасанів, булочок; на сковорідці зашкварчали яйця. У Сергія від здивування аж витягнулося обличчя:
— Галюня, кава, це просто кава. Без молока і цукру. Щоб ложка стояла.
— Вибач, це навіть не для тебе, я коли нервую, мені потрібно щось робити: готувати їсти, потім все це поїдати… Я так заїдаю стрес… — її справді лихоманило від хвилювання.
— Дивно, що в тебе фігура як у школярки…
— Я майже ніколи не нервую, — вона подала йому тремтячими руками каву. — Це зараз таке зі мною.
— Мені потрібна зброя…
— Де ж її взяти?
— Поговори з Махмудом, може, він у своїх земляків щось дістане…
— Та не всі араби терористи… Ні, ти що, не буду я з ним говорити.
— Може, знаєш якусь руску бандоту, що залишилася тут з дев’яностих?
Галя на те заперечливо похитала головою і розвела руками.
— Тоді я поговорю з Махмудом…
— Ні-ні-ні! Я забороняю! Стоп, — враз спохопилася. — А що тобі потрібно? Мій чоловік мав колекцію шабель, якихсь середньовічних сокир, мечів…
Сергій покрутив головою, нарешті помітивши на стінах вітальні картини старовинних майстрів, давні дерев’яні меблі, навіть на кухні — повно антикварного дріб’язку. Власне і сам будинок був із часів Наполеона Бонапарта. І він поцікавився:
— А чим займався твій чоловік?
— Він був аукціоністом.
— Він жив у цьому багатстві, через нього проходили мільйони, і він не мав для самооборони зброї?! Навіть колекційної?! — здивувався Сергій. — Я не маю на увазі дуельні пістолі дев’ятнадцятого століття…
— Були якісь залізяки. Я все винесла до підвалу. Не знала, що з цим робити…
І вони спустились у підвал… У розкішних дерев’яних коробках, зроблених на замовлення, виявилося кілька не менш цікавих екземплярів зброї… Browning Hi-Power і Walther PPK. Вони були розібрані і професійно змащені мастилом для довготривалого зберігання, схожим на «гарматне сало»[89]. Магазини теж були у розібраному стані. Набої… Він покопирсався на стелажах, куди Галя склала «залізяки»… А ось і набої…
Милуватись арсеналом покійного не було коли, бо за цим багатством можна було засісти на цілий день. Поки що мало вистачити і двох «стволів», тому Сергій тільки й сказав:
— В тебе був класний, просто надзвичайний чоловік. Він залишив тобі унікальний спадок! І головне — вчасний. Обов’язково сходимо до нього на могилу, я йому подякую. Потім. А зараз бігом на гору, став на плиті велику каструлю з водою, нехай закипає. А ще дай мені старого шмаття, щоб я максимально стер мастило.
Галя прудко вибігла на гору, а Сергій ще попорпався в цьому арсеналі, знайшов маслянку, пристосування для чистки зброї та побіг услід за нею.
89
Гарматне сало — консерваційне мастило. Основне призначення — консервація артилерійського та стрілецького озброєння та іншої військової техніки.