Кишеня, повна жита
- Автор: Кристи Агата
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-4009-4 (fb2)
- Переводчик: Виктор Иосифович Шовкун
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Кишеня, повна жита». Краткое содержание книги:
— То що ви хочете знати? — запитав містер Білінґслі. — Я розповідав вам про його заповіт. Персівал Фортеск’ю призначений єдиним спадкоємцем із вирахуванням кількох заповідних актів.
— А зараз мене цікавить, — сказав інспектор Ніл, — та частина заповіту, яку він зробив на користь своєї вдови. По смерті містера Фортеск’ю вона одержала сто тисяч фунтів, якщо я не помиляюся, чи не так?
Білінґслі кивнув головою
— Значна сума грошей, — сказав він, — і я можу сказати вам по секрету, інспекторе, таку суму фірма навряд чи змогла б виплатити.
— То фірма не процвітала?
— По правді, — сказав містер Білінґслі, — і тільки між нами двома, фірма сидить на мілині, і сидить вона там уже півтора року.
— А в чому причина?
— Причина, звичайно, існує. Я сказав би, що причиною був сам Рекс Фортеск’ю. Протягом останнього року Рекс Фортеск’ю поводився як божевільний. Він продавав добрі акції, натомість купував дуже сумнівні, про свої справи базікав, не змовкаючи, причому іноді молов казна-що. До розумних порад не дослухався. Персівал — його син, ви знаєте — приходив сюди й просив мене скористатися своїм впливом і напутити батька на добрий розум. Він намагався сам якось на нього вплинути, але старий відтрутив його вбік. Щодо мене, то я, звичайно, зробив усе, що міг, але Фортеск’ю не хотів слухати розумних порад. Він справді дуже змінився, і невідомо чому.
— Але пригніченим він не здавався? — запитав інспектор Ніл.
— Ні, ні. Навпаки. Був веселий, химерно пишномовний.
Інспектор Ніл кивнув головою. Думка, яка вже заполонила його свідомість, набула форми й зміцніла. Він думав, що починає розуміти деякі причини тертя між Персівалом та його батьком. Містер Білінґслі провадив:
— Але ви можете не запитувати мене про заповіт його дружини. Я не складав жодного заповіту для неї.
— Ні. Я знаю, — сказав Ніл. — Я тільки намагаюся з’ясувати, чи мала вона щось залишити. І виходить, вона мала сто тисяч фунтів.
Містер Білінґслі енергійно похитав головою.
— Ні, ні, дорогий сер. Тут ви помиляєтеся.
— Ви хочете сказати, що сто тисяч фунтів вона могла одержувати лише частинами протягом усього свого життя?
— Ні… ні… вона могла одержати їх зразу. Але в заповіті був один пункт, який обмежував таку вимогу. Тобто дружина Фортеск’ю могла б успадкувати цю суму, якби вона пережила його не менш як протягом одного місяця. Така умова, я сказав би, сьогодні дуже поширена. Її стали застосовувати тоді, коли зросла кількість повітряних катастроф. Бо якщо в такій катастрофі гинуть двоє людей, тоді стає надзвичайно важко визначити, хто кого пережив, і виникає безліч цікавих проблем.
Інспектор Ніл витріщився на нього.
— Отже, Адель Фортеск’ю не має сто тисяч фунтів, які вона могла б комусь залишити? То що станеться з цими грішми?
— Вони повернуться на фірму. Чи, радше, я сказав би, вони дістануться головному спадкоємцю майна, очищеного від боргів.
— Тобто містерові Персівалу Фортеск’ю?
— Саме так, — сказав Білінґслі. — Гроші дістануться Персівалові Фортеск’ю. І в тому стані, у якому тепер перебуває фірма, — додав він, забувши, що повинен дотримуватися професійної етики, — вони дуже й дуже йому знадобляться!
— Схоже, вам, полісменам, треба знати про все, — сказав лікар, друг інспектора Ніла.
— Давай-но, Бобе, розповідай.
— Ну, гаразд, позаяк ми тут самі-одні, то, на щастя, ти не зможеш на мене послатися. А я можу підтвердити, що ти склав собі про цю історію абсолютно точне уявлення. Прогресивний параліч мозку з тих симптомів, які ти описуєш. Родина про це підозрювала й хотіла, щоб він показався лікарю. Але він не захотів. Ця хвороба розвивається саме так, як ти описав. Утрата здорового глузду, манія величі, — наприклад, людина вважає себе великим фінансовим генієм, — бурхливі напади роздратування й гніву, схильність до вихваляння. Хто завгодно, якщо він страждає від такої хвороби, незабаром посадить на мілину найплатоспроможнішу фірму, якщо його не зупинити, а це зробити дуже й дуже нелегко — а надто в тому випадку, якщо хворий знає, чого ви від нього хочете. Атож, я сказав би, вашим друзям вельми пощастило, що він помер.
— Ніякі вони мені не друзі, — заперечив Ніл.
І повторив те, що вже сказав раніше:
— «Усі вони дуже неприємні люди…»
Розділ дев’ятнадцятий
У вітальні в «Тисовій хатині» зібралася вся родина Фортеск’ю. Персівал Фортеск’ю, опершись на полицю каміна, промовляв до зібрання.