Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
— Чого ти, Бог з тобою?
— Я ж сказав, що не своєю смертю умру, — тихо промовив упалим голосом. — Прощавай, моє серце...
Нещасна жінка обхопила старого чоловіка за шию, страшним закричавши голосом. Військові кинулись, плутаючись ногами у своїх довгих шинелях, її відривати. .. відірвали, і вона вплала, нежива, додолу.
— Виходь, попівська мордо! — гукнув офіцер, виймаючи з кобури нагана. — Ми тобі покажемо гетьмана... . .
Через скількись день о. Харитона знайшли за селом у Дмитроховій балці, мертвого, з простріленою щокою: стріляно, мабуть, зблизька ззаду, і куля, вилітаючи, вирвала шматок щоки. Небіжчик лежав боком, наче приліг спочити, а з кишені ряси видно було червону спинку „Творів" Нечуя-Левицького.
VIII
Прикра несподіванка на Гнахову Кутькову голову. — Останнє старосвітське весілля на селі. — Посполите рушення в с. Лататті. — Упокорене місто і дальші Стовбурові любовні пригоди. — „Залізяку на пузяку — геп!"
Гната Кутька на початку року настановлено вчителем до лататтянської двоклясової школи. Настанову цю він одержав із міста, де ще була влада. І він почав працювати, відчуваючи, що це придало йому ваги не абиякої.
А як після загибелі о. Харитона з села виїхала до дочки й Агрипина Антонівна, то нового його самопочуття не псувала більше й прикра згадка про невдале сватання у попівській родині. Отож він тепер бадьоро й весело дивився вперід, плекаючи різні досить таки рожеві перспективи та пляни. Річ зрозуміла, що в цих плянуваннях він обминав і Оксану Штепенківну, і... Ганну Зворітьківну. Про цю останню він думав іноді трохи легковажно, в тому розумінні, що в селян це звичайна річ — ходив парубок до дівки, потім кинув.
Але саме звідси, від Ганни, і впала на його голову прикра несподіванка. Якось він побачив у вікно (він жив у батьків і далі, а до школи ходив тільки на роботу) Ганнину бабуню, бабу Палажку. Баба йшла бадьоренько, хоч і підпиралася ціпком, вулицею і несподівано завернула до них у ворота. А що вона передніше ніколи до них не заходила, то це й стурбувало зразу Гната непомалу. У голову шибнуло передбачення чогось такого, чого за отими попередніми плянами він аж ніяк не думав передбачати.
Вийшов до малої хати, щоб звідти послухати бабину розмову з матір'ю. От він чує: рипнули двері, баба помалу переступила поріг, увітливо поздоровкала тоді й каже:
— А вгадайте, моє серце, чого я оце до вас прийшла.
— Скажете, — то й буду знати, — не дуже привіт но озвалась Гнатова мати, догадуючись, видимо старенька після такого зачину скаже щось не дуж приємне. І справді: баба зразу ж сказала таке щЄ Гнат у своїй хатині аж підскочив, — що її онучка (себ то Ганна) зайшла на дитину від їхнього сина (себто від нього, від Гната), уже четвертий місяць... отже треба якось запобігти лихові...
— Бідне ж дівча ридма ридає, — казала далі стара. — Ще, глядіть, смерть собі заподіє... Я посилала матір, — так хіба ж Вустя така, що піде! Дома розумна, не вцитить і на хвилинку, а до людей боїться. Так я оце сама прийшла. Кажіть, що будемо робити... Не занапастіть дитини, прошу вас... Вона ж у нас одна...
І баба навіть сама заплакала.
Гнатова мати спочатку була визвірилась на неї, обороняючи сина, та, коли стара навела такі подробиці, що опиратись годі було, вона пригноблено вмовкла.
А баба гомоніла далі, говорила, що Ганну вони справили якнайкраще, повна скриня всього — і полотна, і сорочки, і спідниці...
Але мати похмуро мовчала: скільки б вони не справляли, а з попівною Ганні не зрівнятись.
Довгенько баба сиділа, а як виходила, не доміг-шивсь від „Кутьчихи" згоди на одруження сина, кинула якусь загрозу (Гнат не почув, яку). Мати підождала, поки вона вийде з сіней, а тоді підійшла до хатини і, прочинивши двері, сказала:
— Чув, сину, яку новину принесла баба ? Догулявся!
В голосі її був великий жаль •— жаль по розбитій мрії про невістку-попівну. Гнат стояв, відвернувшись до вікна, водячи пальцем по запітнілій шибці, нічого на материні слова не сказав. Та, як мати, не почувши відгуку, хотіла відійти, він сердито гукнув:
— Ідіть доженіть її (себто бабу Палажку) та скажіть, щоб не розпатякувала...
Хоч і сам ще не знав, як йому бути при такій скру-^ у нього було повне безладдя в голові, але над усім горувала одна... радісна думка, і він її бурхливо висловив, коли мати вийшла з хати — підкинув угору коліно, ударив по ньому рукою і голосно скрикнув: