Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
А тепер же, як місто лежало упокорене біля його ніг, це все легко можна було здійснити. Треба тільки зрівнятись у всьому з отими, що пішли „трусити", замішатись у юрбі. І він кинувся в прірву! Побачивши гурт повстанців, що, грюкаючи прикладами в парадні двері, добивалися до одного чепурного будиночка, він і собі пристав до них, — сірий, у сірій шинелі, нічим неодмітний від інших.
Двері відчинив, боязко ховаючись у темряву коридору, сам господар. А як повстанці цілою холодною купою втаскались у коридор, він повів їх далі — в кімнату.
В кімнаті була одна жінка — тіпалася з переляку всім тілом, поправляла тремтливими руками каганця, роблячи ними (руками) великі, незграбні тіні на стінах. На її нахиленому до світла остаркуватому, з відпа-лими щоками обличчі Стовбур побачив... вуса, білі, цупкі, як поросяча щетина, вуса.
— А ще в вас у сім'ї жінка є ? — спитав він раптом господаря хриплим голосом.
— Жінка? Яка жінка? Оце ось моя стара...
Господар сам трусився, сподіваючись усього найгіршого. Поправляв на носі тремтливими руками пенсне, а воно не держалось, з'їжджало. Він був не одягнений — у самому біллі, в накинутому поверх нього нао-паш пальті, в калошах на босу ногу.
— Ху! Що це я? — подумав, раптом оханувшись, Стовбур, а вголос промовив: — Дозвольте погрітись трохи: померзли ми...
У грудях йому прикрим болем потяглося розчарування і заразом заспокоєння: знов, як тоді в лісі, коли до нього приходила Галина Сосипатрівна, ті вуса подіяли дужче, аніж холодна вода в його системі боротьби з „бісом".
Господарі кинулись мерщій підсовувати гостям стільці. Стовбур сів, посідали й його товариші — троє селянських парубків у кожухах і один у солдатській шинелі, кошлатобровий, таранкуватий. Самі господарі стояли — не сідали.
Стовбур цілком заспокоївся і, вирішивши погомоніти з цими людьми, промовив:
— От ви ніби інтеліґент...
— Учитель, працюю в гімназії...
— А, мабуть, не вірите, що народ може створити державу... боїтесь нас...
Господар взяв хапливо доказувати, що він за народ, що він ще студентом брав участь у революційних гуртках і тепер у гімназії давав учням революційні поезії... що вчителі завжди були з народом...
Він тремтів від холоду, що його нанесли в хату кожухи; та й двері, либонь, не щільно були причинені. Пальто йому сповзало з пліч від того тремтіння.
— Треба вірити, — казав далі Стовбур, — що тільки революційний народ зможе створити таку державу, де пануватиме законність і справедливість. А думати, що революційні повстанці — грабіжники — це для народу образа...
Господар знову став доказувати, що він вірить в народ, але не міг заспокоїтись: руки йому й далі трусились, пенсне сповзало з перенісся. На допомогу йому господиня, трохи заспокоєна химерною мовою довготелесого повстанця, додала, що вона завжди добре поводилась із наймичками... не так, як інші. У неї наймички завжди доживали до строку, ще й дякували, відходячи...
— ... Якщо ви читали твір анархіста Крапоткіна „Хліб", то, певно, знаєте описані там факти. Пам'ятаєте? В одному районі Лондону людність сама знищила злодія, тимчасом як поліція не могла з ним дати ради...
Таранкуватий парубок, що ввесь час нетерпляче совався на своєму стільці, раптом спитався, ніби висловив свою думку вголос:
— А з чого отєто пальто ?
І показав рухом голови на господареве пальто.
— З драпу, — відповів за господаря Стовбур. І додав, постерігши нетерплячку своїх товаришів: — Погрійтеся ще трохи... намерзлися ж добре...
— А, може, в отій хаті є гетьманці? — обізвався один з кожухів, маючи на увазі спальню.
— Ну, що ви, товариші! -— скрикнув господар. — Нікогісінько там немає... Дивіться!..
Він підійшов до дверей спальні і розгорнув портьєру, показуючи.
Парубок хотів був підвестися, щоб подивитись, але Стовбур його заспокоїв, придержавши за рукав.
— Та нема нікого... хіба не видно...
Йому хотілося обов'язково довести свою мову до краю.
— ... За соціялізму ж, як відомо, держави зовсім не буде, не буде й поліцаїв, цих, — він посміхнувся іро-
охоронців ладу... Бо не буде причин, щонічно породжують злочини. Хіба тільки проблема жінки довго ще робитиме біду...
Сказавши це, він стенувся на якусь там свою потайну думку-уяву.
Таранкуватий люто схопився на ноги, за ним інші його товариші — і всі подалися з хати.