Січеславщина (квадрологія)

А втім, з підвід, вигнаних з трьох союзних сіл — Латаття, Губинихи й Мар'янівки, не всі доїхали до міста. Деякі з них зуміли втекти ще з дороги, розраховуючи аж на трьох зайців: а) не попасти, як буде бій, під кулі, б) не мати кари, як повстанці зазнають поразки, від гетьманців і в) не їхати далі в „наступ", якщо повстанці переможуть.

Але, як тепер уже було ясно, саме ці страхополохи й помилились. Бо, поперше, бою не було, а подруге, дуже привабним було те, що можна було робити в завойованому місті. І справді: зразу ж після завоювання поміж повстанцями пішла чутка, що Молибога видав наказ трусити по дворах та хатах, шукаючи гетьманців. А найприємнішим було те, що кожен міг робити, що йому заманеться.

Так, один вояк тоді, як уже не треба було стріляти, вийшов з-поміж возів на видне, приклав до плеча рушницю і вистрілив у небо, в місяць. Раз, удруге. З його рухів було знати, що він свідомий своєї сили, сили переможця, і стріляння це було ніби розминання тіла для дальшої роботи. От він міг би, як би захотів, підкласти вибухову силу під он-той собор ( Троїцький собор !)і висадити його к такій матері в повітря. Еге, все він міг би тепер зробити без ніякої за те кари...

Його підтримали інші — і застріляло голосно повстанство, забахкало. Лунке повітря, передаючи в між-плянетний простір те, що діялося в повітовому місті Самарчику, відгукнулось на постріли широким клекотом. Один кінь серед гарб став цапа, ніби порвався летіти, і, спускаючись, став передніми ногами в ящик другого воза, заїржав тривожно.

З одного воза зліз Пилип Никифорович Стовбур, що їхав, а не йшов через свою хворобу шлунку, збільшену неправильним харчуванням. Так він принаймні пояснив це своїм товаришам, що поставились були до цього з підозрою, трохи чи не боягузтво в такій йог поведінці добачаючи. Але він був дуже добре озброєний: на поясі висіли ручні гранати, в руках відлискувала проти місяця рушниця з багнетом, через плече висіла стрічка з набоями. Його вже майже не можна було впізнати — так він змінився і на виду (заріс бородою), і в поводінні. Нове в його поводінні знати було хоч би з того, що він тепер ніяк уже не реагував на ту безглузду стрілянину в небо, не картав за це нікого. Ба більше: він відчував, що в нього самого прокинувся нахил до влади, оте бажання робити все, дозволене й недозволене. Йому теж хотілось підпалити щонебудь, набрати одягу, їжі, трунків, а також — він затремтів на саму думку про це — примусити жінок любити... молодих, вродливих, повних любовної сили жінок... Хотілося вдертися з таким наміром до першої-ліпшої хати, пірнути в теплий дух спальні та постелі... А як біля жінки буде чоловік, убити його і через труп узяти любов. Це ж найсолодше здобуття жінки, і його сама природа підказує. Йому стала на пам'яті десь бачена картина: олень-самець, зваливши в траву в присутності самиць слабкішого суперника, переможним ревом оповіщає лісові хащі й світ про свою перемогу. Ніздрі його розширені, з них іде гаряча пара, горда голова, увінчана рогами, гордо піднесена вгору... Це ж краса — така перемога! Згадав він тепер, що деякі філософи, наприклад, Нічше, кажуть про законність такої поведінки сильних окремців.