Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
«Що робити? Мусить бути вихід! — думала вона. — Може, замовляння для нічного зору? Але ж то для відсутності світла, а в мене ж зав’язані очі!»
Удари не давали зосередитись, і вона почала панікувати. Зовсім поруч щось прошипіло, біля щоки відчувся легкий рух. Відьма відвела голову в бік і… наштовхнулася на кулак. Прийшла до тями на підлозі, із тією ж пов’язкою на голові.
— Вставай! — почула незнайомий голос.
— Продовжуємо! — це вже Гопак.
«Боги, за що мені такі знущання!»
І ніби у відповідь на її думку Гопак сказав:
— Будемо працювати, поки не зрозумієш!
І знову вона відчула порух повітря, вже коло ноги, підняла її — почула, як хтось промахнувся і гупнув об підлогу. Вдарила, орієнтуючись на звук, і почула зойк. Гопак зірвав пов’язку з її очей. Він сяяв:
— Таки зрозуміла! Я знав!
— Я… відчула повітря… — задумалась Рутенія. — Повітря, звук, напрям!
— Так, так, так! Доню моя! Розвинувши чутливість до цих трьох елементів, без усяких чарів можна битися з якою завгодно кількістю противників у темряві, засліпленою, взагалі без очей.
Після тренування та сніданку Рутенія вирушила за місто. Проминувши охорону княжого замку, вона вже повертала вулицею, що вела до міських воріт, коли з-за рогу вилетів Золота. Хиткий стос паперів, сувоїв і зшитків у його руках розсипалася.
— Ой, я такий незграбний! — почав він.
— Та це я тебе не помітила, задумалася, — усміхнулась Рутенія.
Вони нахилилися по папери, і їхні руки стикнулися. Схопившись, вона побігла до воріт. Позаду почувся Золотин крик: «Рутеніє!» Вона озирнулася. Сувої зникли, він біг із порожніми руками.
— Рутеніє, зачекай! Ти куди?
— А що тобі? В тебе ж он скільки роботи було…
— То пусте! То почекає. Я хочу… хочу з тобою. Я відчув учора твою силу.
— І не лише ти. Добровін примчав… Я кликала коня…
— Вдало?
— Вдало, але, здається, я крім коня прикликала ще й Ворона!
— Може, все ж таки, не виходь сама за місто? Хто зна…
— За містом я в більшій безпеці, ніж тут. Там, принаймні, лише Лютибор, і жодної людини, а тут — стільки чужинців, стільки лихого, що справжнє зло впізнати важко.
— Мабуть, я таки піду з тобою! — сказав Золота.
«Добровіне, чому в Суронжі таке страшне передмістя?» Добровін тоді розповів, що там живуть жебраки. Їх ніхто не силував до такого життя, божу місті є багато роботи і можливість заробляти. Але вони живуть за своїми законами, своїми правилами. Вони уклали угоду з князями: вони живуть у передмісті, їх ніхто не чіпає, а вони забезпечують охорону. Ніхто не пройде в місто повз їхнє пильне око. Вони стежать за всіма, бачать усе, і в разі небезпеки стають до оборони міста разом із військом. А битися вони вміють… «А як же крадіжки, розбої, напади? На все це дивляться крізь пальці?» Ні, на це угоди не було, і в разі злочину вони несуть кару таку ж, як і будь-який міщук.
Проминувши моторошне багатооке і багаторуке передмістя, вони опинилися за містом. Вкотре Рутенія тут бувала, та все ніяк не могла звикнути до різкого переходу від тисняви і пилу до чистоти і простору зелених пагорбів. Серце щеміло, коли погляд сягав удалину, і бачив лише зелень, зелень, зелень і небо, небо, небо…
Відійшовши подалі від брами, вона вигукнула «Лютиборе! Прийди!» Прислухалася. Відповіддю була тиша. Не чутно ні тупоту копит, ні подиху вітру. Ні, подих вітру є…
Рутенія рвонулася вбік, і лезо просвистало біля самісінького вуха, зчесавши тоненький шматочок шкіри. Наступної миті вона стояла на безпечній відстані від нападника.
Шаблю тримав у руках Золота. Волосся прилипло до лоба, лице кривилося від люті. Піт котився донизу, чорні очі вп’ялися в Рутенію. Було здивування. Чому?
Але вона пам’ятала слова вчителя: «Розмова з ворогом — перший крок до поразки!» Прийшов холод. Тупий і болючий, він засів у грудях і заморозив усі м’язи.
Всі замовляння, чари вилетіли з голови. Були лише його очі. Вони заповнювали весь простір, затягували, як вир, засмоктували, як болото. Відьмині руки опали, ноги стали ватяними. Вона повільно наближалася до Золоти. «Що я роблю? Чому не опираюся?» — думки жили своїм життям, а тіло своїм: «Я не можу з ним битися, поки бачу його очі!»
В голові знову прозвучав Гопачий голос: «Перемогти в бою можна лише холодним серцем і гострим розумом.» Вона зробила своє серце холодним, забувши, хто перед нею. Вона назвала його Ворогом.