Понтиїзм. Казки кінця світу
- Автор: Михед Александр
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Кальварія
- ISBN: 978-617-7192-007
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Понтиїзм. Казки кінця світу». Краткое содержание книги:
У фізичному контакті якось і не було потреби. Для цього можна спокійно подивитися на самоті чергове порно («Everyone is lost in loneliness of his jerk off», тяглося вигадливими візерунками на руках XeSuck’а). Не хотілося губити час на брудну і соромітну фізіологію, від якої всі так відвикли за тривалий час свідомої ізоляції. Цікавішим було всотування і «дискурси під казкою», як їх називали гомінтелектуали.
Зазвичай, вони сиділи вдвох у мережі, кожен зі своїм ноутбуком, і вишукували різні запитання. Люди вже давно втратили можливість самостійно відшуковувати відповіді, тому всі запитання адресували безликому натовпу відретушованих аватарок.
Часто вони говорили про тупість і підступність жінок цієї країни
— Не може впасти ще нижче той, хто і так на колінах, — казав один. Другий йому підморгував.
Іншим разом вони говорили про чоловіків.
— Ось іще одна історія. Чувак допоміг своїй дружині — віддав їй свою нирку. Вважай, врятував цій курві життя. За кілька місяців після реабілітації вона пішла до іншого. І тепер чувака гризе питання — «Чи можна вважати мене гомі?»
Вони заходилися від сміху.
Крізь сльози VitAnal відповів:
— Знаєш, немає меж жіночим хитрощам. Саме читав тут про одну, яка наставляла інших жінок, як треба жити. Виїхала типу на 10 днів на відпочинок за кордон. Там одружилася, ясна річ, залишилася. І тепер відсудила в бідолахи пів-будинку. Коли сюди повернеться, може відкривати свою мережу: «Дєванькі, всьо в ваших руках».
Їхні розмови нагадували щотижневі огляди преси з вишукуванням історій та прикладів людської недолугості. З боку вони, либонь, нагадували двох старих друзів, які постійно хочуть вразити один одного ще неймовірнішими байками.
— А пам’ятаєш того пацана, який хотів перед смертю орал від зірки.
— Щось не пригадую.
— Ну, згадай. У малого, підліток іще зовсім, знайшли невиліковну хворобу крові. І останнім його бажанням був орал від якоїсь кінозірки. Батьки тоді півсвіту об’їздили. Скандал у медіа роздули. Мовляв, їм, що, жалко. Їм іще жити й жити, а вони жлобляться.
— Так, їхня правда, немає меж підступності жіночій.
— І не кажи. Малий, кажуть, батькам так і не вибачив, що вони не задовольнили його єдиного та останнього бажання.
Іншим разом, особливо щасливі після казки, вони говорили про кров і екстремістів.
— Кров — це ти. Це твій ідеальний ідентифікатор, типу відбитків пальців. Вона назавжди така. Вона незмінна.
— Гомі-піпл… Ми як кров. Ми понад расами, понад кордонами. Ми як кров. Кров переділяє людей за групами крові. Ми переділяємо всіх лише на дві.
— Знаєш, кров давно ділила людей. Різала людей на касти. Типу народне радіо передає — у такому-то селі шукають такого-то кухаря з такою-то групою крові. Чи банкіра, з отаким от чітко визначеним типом крові.
— За цим ховається інше. Я десь читав, що людина з першою групою крові, резус негативний, є універсальним донором. А з четвертою, резус позитивний, є універсальним реципієнтом. Уловлюєш, до чого це я?
— Щось не дуже.
— Кров визначає тебе. Чи ти можеш віддати людям чи навпаки — можеш приймати. До винайдення казки ми з тобою мали вирішувати — чи приймати в себе, чи віддавати себе іншому. Розумієш? Але за цим іще далі крок…
Вони були на одній хвилі, любов струменіла між ними і думки передавалися без слів, як бездротовою мережею.
— Далі крок до життя, — продовжив другий, — ти можеш бути творцем і віддавати у світ свої творіння. Бути донором, вкладати себе. Або можеш бути ідеальним реципієнтом, сприймачем.
— Точно. Народженим засвоювати. І, залежно від епох, виживають ті чи ті. У тій же книжці згадувалося, що кров визначає нашу здатність виживати. Переносити хвороби. Опиратися їм. Вимирали від епідемій цілі країни. Та кілька одиниць…
— Кілька одиниць лишалися вцілілими, — підхоплював другий, ніби зчитуючи з очей першого всі слова. — Так і тепер. І залежно від епохи, від бацил, що довкола, від війни, час покаже, хто лишиться в живих.
— Реципієнти чи донори.
Пауза.
— Ми з тобою однієї крові, — сказав VitAnal.
І вони вперше поцілувалися, перемазуючи кров’ю губи та бороди.
Вони говорили про мистецтво.
— Про що справжнє мистецтво?
— Про любов і кров. Чим ми з тобою і займаємося.