Понтиїзм. Казки кінця світу
- Автор: Михед Александр
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Кальварія
- ISBN: 978-617-7192-007
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Понтиїзм. Казки кінця світу». Краткое содержание книги:
Щодня хтось звільнявся. Іншого брали на його місце. Павільйон, як величезний кракен, якого постійно треба підгодовувати, перемелює людей, стирає на порох, випльовує рештки і неперетравлені кістки.
Марфа через свої глибокі зв’язки (точніше — голосові зв’язки та відсутність гланд) вибила для павільйону новий проєкт. Смурф демонстративно не відчував ревнощів до невідомих замовників, хоча мусив собі зізнатися, що це йому надто легко давалося. Марфа не викликала у нього жодних почуттів.
Війна ставала незрозумілою. Від стадії активної різанини вона повернулася до інформаційної фази і точилась у випусках новин, кінохроніці та соціальних мережах. Інформаційні терористи і підпільники були куди гіршими за реальних партизан. Останні забирали щось цілком конкретне — життя. Перші завдавали гірших збитків: вони винищували віртуальне — імідж та рейтинг уряду, спустошували банківські рахунки від віртуальних грошей, а найгірше — були геть не прогнозовані.
Верхівка продюсерської влади формувала нову концепцію. Країні потрібен герой. Герой із народним ім’ям. Його обличчя і доля були б унікальними, але водночас нагадували всіх тих звитяжців, які були до нього. Він наведе порядок у країні. Герой не чіпатиме, на жаль, чиновників, одначе він знайде ворогів у своєму тилу, винищить злочинців у своїй домівці, у своїй батьківщині.
Щоп’ятниці, у прайм-тайм, нове патріотичне реаліті-шоу «Пекельний герой».
Він виборсався з реального пекла війни. Він дивився в очі смерті. Той, хто занурив руки по лікті в кров.
Героя не знайшли через кастинг. Приходили самі лишень Колі-Міті-Паші, які мріяли потрапити в тєлік за будь-яку ціну. Одначе героїзму в них було рівно на дозу дискотечного дурману.
Допоміг випадок. Точніше, чергова директива Марфи і Смурфа. Після директиви павільйон покинули всі охоронці, які не вміли їздити на роликових ковзанах. Одним із новачків був юний герой війни — Северин, якого ворожа пропаганда називала Сєвєрний або просто — Сєвєр.
Северину було 16, коли його завербували на чемпіонаті з кібер-спорту. Северин aka SV-47 став сенсацією чемпіонату. Його девіз «Один шот — одна смерть» приніс йому сенсаційне чемпіонство і народну, як здавалося, любов. Северин поставив закарлючку під контрактом на військову службу, ще коли ейфорія не вивітрилася з його чемпіонської голови.
Він опинився на фронті. З цілком реальною зброєю і не менш реальним ворогом. Керівництво, мотивуючи його патріотичний дух, щодня нагадувало: «Товаришу Северин, між війною перед монітором та війною в реальному житті немає жодної різниці. Просто немає опції, яка перемкнула би колір крові з червоного на зелений. От і все».
Северин був чемпіоном. Його статистика вражала. Іменні годинники та грамоти сипалися на нього.
Все було добре. До того моменту, коли Северин зрозумів, що стріляє не по мішенях і не по манекенах, як йому ввижалося в ейфорії, а туман війни застилав очі.
Северин вагався. Він не влучав у ціль. Кілька разів у нього ледь «не забрали хелси», як він писав у своєму блозі, «демедж міг бути аццкім».
Ворожа пропаганда розгорнула свої прапори. Газети-одноденки та псевдовпливові тижневики збирали «круглі столи» та друкували колонки відомих спортсменів і зірок естради. Суть зводилася до одного: Северин — не той, ким він видається. У нього роздвоєна свідомість. Він не може вбивати своїх побратимів. Ми всі сусіди. Ми єдине ціле. І цей хлопчак, Сєвєрний, або ж Сєвєр, він просто заплутався. Таке трапляється, коли не знаєш, хто ти насправді. Ти не можеш натиснути на гачок і вбити свого брата. «В реальному житті все складніше, ніж у віртуальному. Час усвідомити це», — провадили силіконові ляльки, чий образ, стиль життя, поведінка, сексуальність, звички, світогляд були сконструйовані цифровою реальністю.
Керівництво не вірило ворожим провокаціям, одначе від гріха подалі розірвали контракт із Северином, вручили чергову грамоту і кілька десятків паперових грошей, яких вистачило на квиток додому. Точніше, в місце, зване домом — селище було евакуйовано, а в спустілих будівлях збиралися запускати нове шоу на виживання.
На роботу охоронцем Северина покликав старий товариш — ще від часів комп’ютерних хедшотів. Охоронцем Северин так і не встиг попрацювати, натомість став зіркою шоу. Пілотну серію саме закінчували знімати.