Понтиїзм. Казки кінця світу

На початку третього місяця, коли почалися заняття в університеті, а їхні побачення ставали дедалі рідшими і коротшими, Катря вирішила зробити сюрприз — запросила Роберта до себе додому. Щоб познайомити його з матір’ю.

Роберт вагався. Це було супроти всіх правил. «Яких правил?» — питався він. «Твоїх власних!» — відповідав собі. Одначе за мить промайнуло рятівне виправдання перед собою — це все частина польових досліджень. Весь зібраний матеріал буде використано за призначенням.

Маму звали Тамарою. Роберт спробував одразу ж свій улюблений прийом і запропонував називати її на власний манір — Томá. «Can I call you like this?» Тамара засміялася і відповіла: «Ви вгадали. Саме так мене всі і називають». Тамара мала 42 роки, невдалий шлюб у минулому, ідеальну фігуру, досконале знання англійської та французької.

Роберт упіймав себе на думці, що замилувано слідкує за Тамарою і донькою. Друга була ніби експериментальним зліпком, зробленим з ідеальної першої. Тамара була Катрею, але все було перемножено на два — більше років, мов, досвіду.

Внутрішній монолог Роберта не припинявся.

Напруження за столом поступово зникло. Тамара розповідала різні історії про Кейт. Та серйозно намагалася пояснити їхнє кармічне призначення. Роберт почувався вдома. Це не було відчуття «як удома». Це був дім, який він утратив давно, зробивши вибір — ким він хоче бути і як він хоче прожити своє життя.

Кейт схопилась і почала збиратися на додаткове заняття — вона набрала ще занять із дітьми, аби щось підзаробити. «Please stay here. Have a chat. I’ll be right back». Вона чмокнула Роберта і Тамару однаково — в щоку.

Зависло мовчання. За мить вони вже сміялися і наливали вино в келишки. Замість тосту Тамара почала розмову:

— Robert, I’ve always dreamt about trips in far lands. As a true traveler I started to prepare myself. I started that from my childhood. — Роберт посміхнувся, — I studied languages because I was sure that if I could find the common language with local people so I could survive anywhere. I was lucky with my teachers but I was not lucky with the time. That was the epoch as you know where closed borders and iron curtains were the symbols of time. I had the only one way to get anywhere. That window was dirty and liar just the same as is today. I’ve watched TV as anybody did at that time. But I watched it as a TV series where I had my favorite character[5].

Тамара дивилася в очі Роберта. Він відчув тривогу.

— You probably remember him. He was a famous TV reporter. He looked like a movie star. That was a big story in newspapers at that time. They showed his photos from school and university time saying: have a look, what a freak he was and how he changed there, loosing his roots. My journalist never gave up. He discovered the world and shared it with us. With me. Together we passed the second sexual revolution, fell of several empires, the birth of twins etc. We got elder together, coexisting in parallel realities. I gave birth to Kate. Oh, I’ve almost forgotten about that. Before that I married a boy who looked just like my journalist. I acted like a fool, like a teenager who fell in love with his idol from poster. Friendly speaking at that time we all were like kids. In meantime my journalist escaped from death in another African expedition. My husband burnt in a bed when he felt asleep drunken. I was occupied with Kate preparing her for the journey. For her journey[6].