Авантюра XL

теж колишній партизан.

на нього сіла оса,

Сімон намагається зігнати,

а дядько так флегматично:

— краще не треба. сама полетить. бо якщо вона мене вкусить, я помру.

— га?

— у мене цукровий діабет. оса це відчуває, вона мене не вкусить.

а сам такий спокійний:

— у мене кров солодка. сльози солодкі. піт солодкий. колись кажу своїй дівчині: ану, пробуй сперму. та соромиться. а я кажу: пробуй! та спробувала: ай, papito[62]! солодка!

оса й дійсно полетіла собі.

ми сиділи на узбіччі біля якогось села в горах,

чекаючи на транспорт далі вгору.

— мені так подобається опускатися до стану бомжа, — радо казав Сімон. — ги, бачу тобі теж. здається, ти ще більше опустився.

— і радий тому.

— пам’ятаю, як я вперше побачив тебе в Бос­тоні, — примружився Сімон. — причесаний, у припасованому новому одязі, у гарному свет­рі під горло. весь такий домашній… ні, я, звичайно, не робив одразу висновків про тебе, але розповідаю, який це мало вигляд. і подивися на себе зараз.

— а сам? мене ця твоя однорука футболка щоразу пре.

— а ти? у штанах протерті дірки на обох сідницях.

— цікаво спробувати, як воно. бути на дні. ну, майже на дні.

— треба отак їздити. щоб і дійсність бачити не ту, яку тобі хочуть показати з вікон готелів, а ту, яку ти спроможешся побачити сам. треба, щоб світ заповнили ваґабундос із рюкзаками, які відмовляються підкорятися загальній вимозі споживання продукції, відмовляються бачити дійсність через екран телевізора, живуть самі, слухають і дивляться самі, не витрачають час на те, щоб тільки накупити всього цього барахла, яке їм насправді ні до чого. треба, щоб люди зрозуміли, що мрії можна здійснювати. щоб зрозуміли: на те, аби, наприклад, мандрувати, не потрібно аж так багато грошей. бажання, підрив і трохи допомоги оточення. адже й ти теж не раз і не два допомагаєш іншим. добро — естафета, яку люди мають передавати одне одному. переді мною постає грандіозне бачення рюкзачної революції, тисячі й навіть мільйони молодих людей усіх національностей мандрують світом із рюкзаками за спиною, вони заходять у гори, роблять дивні вчинки, добрі до інших і підтримують відчуття вічної свободи в кожного, хто хоче їх почути. вони не показують себе, а вчаться в інших, вони не просять, але вдячні, коли отримують, і радо віддають себе тому, у що вірять.