Примари Пустомитського болота
- Автор: Тибель Василь
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Примари Пустомитського болота». Краткое содержание книги:
Здається, сплановано все і планеті не минути катастрофи, але інколи долю людства змінюють діти. Чи зможуть двоє школярів уникнути смертельної загрози, яку несуть в собі жорстокі змовники? Чи вдасться Миколці і Васильку разом із товаришами змінити долю планети? А почалося все із розритої могили міфічного царя…
Автор — лауреат премії ім. Миколи Лукаша; дворазовий дипломант і лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація Слова» в номінації проза.
- Я з вами, отче!
- Це дуже небезпечно, дочко.
- Я не якась мамина доця. Думаю, якщо все так серйозно й на карті стоїть доля світу, я мушу вам допомогти.
- Добре! Видно Господь прислав тебе, щоб мені допомогти. Нічого в цьому світі, просто так, не буває. Ходімо!- він звівся і направився до виходу.
- Тунелі збудовані так, що по спіралі всі сходяться під «Джерелом», – продовжував находу говорити монах. - Ми підемо через болото, бо я знаю найкоротший шлях і випереджу тих скажених грішників.
Отець Терентій зайшов до своєї келії, нашвидкуруч одягнувся й вони попрямували навпростець, до болота. Пряма дорога йшла через Снєжковий пагорб. Чернець увесь час поспішав і Оля ледь устигала за пастирем.
- Треба оглянути розкопану гробницю, я думаю, грабіжники не звернули уваги на дуже значущі речі.
- Ви, думаєте, оті легенди й пророцтва про саламандр правда?
- Зараз ви самі пересвідчитеся. Я повинен знайти другу частину цієї таблички, яку ношу на грудях. Тут записаний якийсь код, а в пророцтві сказано, що ключ від коду можна знайти в гробниці. Певне, що грабіжники брали тільки золото й те, що блищить; я бачив їхні розумові здібності. Щось мені підказує - у них є керівник, який найняв їх. Він то добре знає про всі легенди й про самих саламандр. Найгірше моє припущення, що ця людина з ордену «Чорних саламандр».
- Що ж це за такий страшний орден? Прямо, ніби якесь середньовіччя.
- Так, моя люба сестро, цей орден у середньовіччі, був дуже потужний. Він мав стільки членів, як усі інші масонські ложа разом узяті. А історія, створення цієї організації загубилася десь на початку тисячоліття. Я тільки знаю, що головна ціль цього ордену – панування над усім світом.
- І ви вірите в цю містику?
- Так, щось містичне в цьому є. Я теж мало вірив у все це, але знайшовши в підземеллі монастиря книги, які монахи сховали від церковного начальства й тим самим урятували їх від знищення, я багато в чому поміняв погляди на історію й світосприйняття. Тут в бібліотеці були й найперші джерела. Але найбільше вразили мене оці записи: на кістках, на глиняних табличках. Виявляється письменність у наших прапращурів була задовго до приходу сюди християнства. Двадцять років я потратив, щоб розшифрувати ці написи. І недавно мені все ж вдалося їх прочитати. Я здивувався, як достовірно передана там наша історія, з найдавнішого періоду до сьогодення, ніби це писалося вчора, хоча написам багато тисяч років. Але я зумів прочитати й наше майбутнє. Що вам казати? Здається ви, й самі читали частину цього пророцтва. «Одкровення» було переписано саме із цих письмен.
- Але ж ви вірите в Новий Завіт, чому ж читаєте різну містику?
- Так, я вірю, й поклоняюсь Спасителю. Та часи невігластва й інквізиції давно минули, коли за відхилення від догм, придуманих одними людьми, спалювали інших. Повіривши в одне, ми не повинні відкидати інше. Сліпа віра згубна. У мене навіть, виникло припущення; чи не масони «Чорного ордену» придумали інквізицію? Але це все роздуми, а фактів у мене поки немає. Ви, коли-небудь задумувалися, чому, у здавалося б таких різних релігіях - стільки подібного. Буддизм, індуїзм й навіть християнська релігія мають спільні корені. Але, це ще не головне, досліджуючи більш ранні релігії, що виникли в слов'ян, індусів і греків, я й тут знайшов подібність. Так язичний старослов'янський Купала, грецький Аполлон й індійський Крішна - це ніби близнюки. Тому то, для мене, Бог один, а от люди поділилися на релігії й розділили Бога - а він неподільний. Тому я вірю, що колись на світі запанує одна, єдина релігія, і Бог полюбить нас своєю батьківською Любов’ю. І тоді зло буде переможене. Не знищене, бо воно незнищенне. Так, як два полюси, як плюс і мінус, як тепло й холод - зло є частиною цього світу, він збудований із добра й зла. Пам’ятаєте Булгакова?
Завжди добре, це теж погано. Знаєте, колись мені розповіли один анекдот. Коли цигану було дуже добре, він сідав і плакав. «Чого ж ти плачеш? – запитували його, - Бо знаю, що завтра може бути погано». Такий наш світ і таким нам треба його любити. Віра в Бога, як і все навкруги, повинна розвиватися.
Оля хутко йшла й слухала, цього дивного монаха-філософа, його роздуми здавалися і їй такими близькими.