Примари Пустомитського болота
- Автор: Тибель Василь
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Примари Пустомитського болота». Краткое содержание книги:
Здається, сплановано все і планеті не минути катастрофи, але інколи долю людства змінюють діти. Чи зможуть двоє школярів уникнути смертельної загрози, яку несуть в собі жорстокі змовники? Чи вдасться Миколці і Васильку разом із товаришами змінити долю планети? А почалося все із розритої могили міфічного царя…
Автор — лауреат премії ім. Миколи Лукаша; дворазовий дипломант і лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація Слова» в номінації проза.
У тунелі, знову, запанував морок. За мить, там щось загрюкотіло й різонуло вуха добрячою лайкою - це Адмірал налетів, на лежачого Зуба, що звівся навкарачки. Старшому з бандитів від падіння засвітило в очах, він випустив із рук зброю. За хвилю, знову тиша й темрява.
Розділ 25. Отець Терентій
Оля, розпитала в водія маршрутки, де шукати дільничного. Зійшовши на зупинці, вона пішла селом до відділку, щоб розповісти Максимові про свої неприємності на роботі й показати знайдені документи. Проте у кабінеті дільничного його не застала, а молода пишногруда жінка сказала, що дільничний на завданні й не скоро повернеться. Тому, щоб не гаяти марно часу, вона вирішила відшукати бібліотеку монастиря, про яку згадувалося в «Одкровенні».
Пройшовши чималий шмат дороги лісом, дівчина підійшла до монастиря, численні споруди якого були обставлені риштуванням. Від робітників Оля дізналася де знаходиться головний корпус. Тут реставраторам уже дещо вдалося привести до ладу – у будівлі були встановлені нові двері й вікна, ремонтувався дах і стіни. У віддаленому кутку споруди стукотіли молотки. Дівчина пішла коридором просто на звук, як раптом наштовхнулася на відчинені двері, що вели в просторе підвальне приміщення.
- Агов! Тут хтось є ? – погукала дівчина, в надії, що хтось укаже їй шлях до бібліотеки. Десь далеко, у темному кутку, почувся стогін. Олі здалося, що кличуть на допомогу. Вона була відчайдухою ще з дитинства, тому сміло спустилася в підвал. Тут її очі стали потроху звикати до розсіяного світла. Прямо під ногами Оля помітила перекинуті срібні чаші, порозкидані старовинні книги. Дівчина нагнулася над однією з них, щоб підняти.
- Ти ба, та тут книг більше, ніж у нас в архіві. Схоже, я сама відшукала бібліотеку, про яку читала в «Одкровенні». Але, чому такий безлад? І де ж господар? Гм…щось він не дуже піклується про рідкісні реліквії. – Оля змахнула пилюку з розшитої золотом книги. В кутку, знову хтось застогнав. Оля сторожко відійшла, поклавши книгу на полицю.
- Хто, тут?
У відповідь, тихій стогін. Дівчина напружила зір, вдивляючись у темний закуток. Тінь у кутку, під стелажами, заворушилася. Тапер, вже звиклі до півтемряви оці, чітко розрізнили силует; під стіною лежала зв’язана людина. Чоловік лежав скручений калачем; руки й ноги його були посновані шнурками, рот запханий ганчіркою, сиве, довге волосся, злипле від засохлої крові, закривало лице. Дівчина підійшла ближче.
- Боже, що з вами зробили? Чекайте, я зараз вас звільню! – Оля, тремтячими руками, витягла кляп і стала розпутувати вірьовки
- Дякую тобі, дочко, – ледь вимовив зв'язаний старець.
- Хто це вас так?
- Вони знайшли вхід у підземелля, тепер дорога до пекла відкрита.
Ольга боязко відсахнулася від чоловіка. Чи не божевільного вона звільнила?
- Не бійся, сестро! Я не блаженний. – Він перехватив її зляканий погляд. – Я монах, отець Терентій, хранитель цієї бібліотеки. На мене, підло напали двоє головорізів, пограбували, зняли навіть рясу, тому прошу вибачити за мій вигляд. Та саме найстрашніше, що вони відкрили вхід у підземелля. А в «Одкровенні» сказано: якщо хтось відкриє хід і знайде «Каменя», станеться непоправне - чорні демони знищать світ.
- Ви, теж читали «Одкровення»?
- Так, але нажаль, не все.
- Може це ваші книги? – Оля подала монаху, привезений із собою документ.
- Це ж перша частина! Звідки вона у вас?
- Він був у нас у районному архіві, серед інших, мало важливих документів. Проте ніде в каталогах не значився.
- Я шукав його. – Він глянув на сувій, - Тут, ще одного пергаменту не вистачає, з планом поховання.
- Певне, їм потрібен був тільки план, тому хтось і залишив у нас цей документ; або по забудькуватості, або сувій їх більше не цікавив.
- Але вони ніколи не знайдуть могили Царя. Скільки людей намагалися це зробити, та все марно.
- Тієї могили, із мумією ящера?
- А звідки ви знаєте про мумію, в «Одкровенні» про це не сказано?
- Вони знайшли її й пограбували, ось фото. – Оля простягнула отцю світлину, яку залишив їй Максим.
- Але я не думаю, що ті двоє, які зв’язали мене, читали цей документ і знають про «Алмаз». Якщо вони викрали його з могили, то не тямлять, що з ним робити, хіба схочуть продати. Навіть, якщо бандити не найняті чорним орденом, а самі знайшли «Камінь», то цим артефактом обов'язково зацікавляться «чорні саламандри». Вони готові на все, аби заволодіти «Зіницею всесвіту». А «Камінь» можна активувати, лише на пульті керування «Джерелом». Тому, в будь-якому разі, його принесуть на пульт. Значить, я повинен першим добратися туди й не допустити, щоб «чорні» отримали «Каменя царя».