Історія однієї істерії
- Автор: Потанина Ирина Сергеевна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес
- ISBN: 978-966-2938-59-3
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Історія однієї істерії». Краткое содержание книги:
Не сумуйте, все це чекає на вас і в новому романі, останньому з цього циклу. А на додачу — ще безліч не менш цікавих персонажів: унікальний письменник Хомутов і його лиховісний з вигляду друг-глухонімий, видавець-ідеаліст, що перебуває в полоні власних ілюзій, неперевершена режисерка молодіжного театру «Сюр» з безліччю найкумедніших дивацтв і її вихованці, такі, як голомоза, та не позбавлена шарму дівчинка на прізвисько Тигра, трішки нервова Ксенія, її подруги Лариса з Аллою, що полюбляють чомусь таємниче зникати, й нарешті, причина всіх нещасть цих дівчаток — талановитий і демонічний Кирило… Чого вони всі накоять цього разу, ми переповідати не будемо. Але повірте: пригоди, які ви переживете з ними разом, такі само захопливі, як і в попередніх книжках циклу.
— Так не може бути. Вона не могла не здогадуватися, що батьки хвилюються. Розумієш?
— Отака в нас жорстока Лариса… І видавець теж так пише.
Я знову перемкнулася на читання листа.
«Лариса завжди користувалася в театрі репутацією розсудливої людини. Інкримінована їй поведінка на неї не схожа. Крім того, якби історія і справді зводилася до „любить-не любить“, Ксенія не таїлася б і все розповіла мені. І ми б уже разом вирішили, що почати. Крім того, все, описане Вашим Георгієм, — дурниці, яких моя дочка ніколи не робила б. Їй би таке просто на думку не спало».
— Яке «таке»? — я перевела запитливий погляд із монітора на Георгія.
— Дивна все-таки людина цей видавець, — пробурмотів він замість відповіді. — Таке відчуття, що мене звуть Ваш, а прізвище моє Георгій. Невже не можна якось шанобливіше про мене писати?
— Пробачмо йому це. Отже, що такого дурнуватого Шумилов побачив у вчинках власної дочки, описаних тобою?
— Ой, та геть усе, — відмахнувся Георгій. — Ксенія поводилася не менш логічно за всіх замішаних у цій історії. Нічого не вдієш, баби.
Я пропустила останню фразу повз вуха, інакше довелося б лаятись, а це збило б Жорика з думки.
— Алла співставила факти й зрозуміла, що Лариса зникла одночасно з від’їздом Артура. Вона спробувала втопити емоції в роботі над новою роллю, назавжди викреслити Артура з життя, вилікуватися від його чарів. Коли стало зовсім над силу терпіти, подзвонила твоїй режисерці. А вона, замість того, щоб допомогти, прийняла Аллин дзвінок за чергову істерику з приводу негідника Артура. Твоя режисерка взагалі не вирізняється тонкою душею. Особливо це помітно на прикладах її спілкування з нашою доблесною міліцією.
— Таке враження, що її звуть Твоя, а прізвище її Режисерка. Чи не можна шанобливіше?
— Пробачимо мені цю слабкість. Загалом, думаю, що Алла поїхала до яких-небудь далеких родичів, у який-небудь далекий куточок країни. Відстань, як відомо, хоч і не час, але теж лікар.
— Логічніше вже припустити, що Алла поїхала в Ялту.
— Ось! — очі в Георгія зблиснули переможним вогнем. — Ксенія саме так і припустила. І саме це Шумилов вважає крайнім ступенем дурості. Що ж, він вочевидь не профі в жіночій психології, найдурніше, що могла вчинити Алла, — це поїхати в Ялту. Навіщо? Її відшили, скривдили, кинули, їй би вирішити триматися подалі від Артура та інших негідників. Але ні — всі особи жіночої статі вважають, що Алла вирішила переслідувати Артура з Ларисою. У цьому випадку, природно, варто побоюватися за здоров’я Лариси.
— То чому ж ти не побоюєшся? Звідки ти взяв, що Алла не в Ялті?
— Думаю, якби вона бажала заподіяти Ларисі яку-небудь шкоду, то досі б уже заподіяла, — цинічно заявив Жорик. — У будь-якому разі, злочину не було, виходить, наміри злочинця можна злочинними не вважати.
— Геніально! — обурилась я, проте вирішила не починати сварку. — То що там про Ксенію та її дурощі?
— Ксенія, схоже, здогадувалася, що Лариса могла поїхати з Артуром. Але нічого не казала слідству. Боялася підставити подругу. Теж рідкісно дурнуватий вчинок. Але апогей жіночої логіки настав трохи пізніше.
— Не забувай, — втрутилась я, — йдеться не стільки про жіночу, скільки про твою логіку. Адже придумав усе це ти.
— Я не придумав. Я співставив факти та прийшов до єдино можливої гіпотези. Ксенія поїхала в Ялту, щоб особисто розшукувати подругу і її новоявленого коханця. Таким чином, дочка Шумилова мала намір убити відразу всіх зайців: і на морі побувати, й відчути, що вирішальна в справі роль — її, а заразом і подругу попередити, що з боку органів і агресивної Алли їй загрожують неприємності.
— Слухай-но, дівчаткам не по п’ятнадцять років, щоб гратися в такий дитсадок. І тобі не п’ятнадцять, щоб висувати подібні гіпотези. Та й мені не п’ятнадцять, щоб…
— Мені п’ятнадцять! — докірливо дивлячись мені у вічі, озвалась Настуся. — Знайшла собі нову лайку! А мені не тридцять п’ять, щоб…
— Мені теж не тридцять п’ять, — образилась я.
— Дівчатка, заспокойтеся! — Георгій перервав наш діалог. — Ідеться не про мої легковажні домисли. Є купа фактів, котрі підтверджують моє бачення ситуації. Приміром, секретарка Шумилова запевняє, що кілька днів тому Ксенія дзвонила з батькового офісу в довідкову службу Ялти. Потім довго обурювалася: «Що ж це за ресторан, у якого навіть номера телефону нема!» Подзвонити в готель, як я, Ксенія не здогадалася. Я попросив Івана довідатися, в якому готелі зупинився Артур. І що ти думаєш? Він мешкає в номері не сам. З дівчиною на ім’я Лариса. Це не факт?