Історія однієї істерії
- Автор: Потанина Ирина Сергеевна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес
- ISBN: 978-966-2938-59-3
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Історія однієї істерії». Краткое содержание книги:
Не сумуйте, все це чекає на вас і в новому романі, останньому з цього циклу. А на додачу — ще безліч не менш цікавих персонажів: унікальний письменник Хомутов і його лиховісний з вигляду друг-глухонімий, видавець-ідеаліст, що перебуває в полоні власних ілюзій, неперевершена режисерка молодіжного театру «Сюр» з безліччю найкумедніших дивацтв і її вихованці, такі, як голомоза, та не позбавлена шарму дівчинка на прізвисько Тигра, трішки нервова Ксенія, її подруги Лариса з Аллою, що полюбляють чомусь таємниче зникати, й нарешті, причина всіх нещасть цих дівчаток — талановитий і демонічний Кирило… Чого вони всі накоять цього разу, ми переповідати не будемо. Але повірте: пригоди, які ви переживете з ними разом, такі само захопливі, як і в попередніх книжках циклу.
— Вибач. Я не навмисно, — Георгій поцінував шкоду, мені завдану, як не надто серйозну та посміхнувся.
— Ти ще й смієшся! — я схопила зі столу телефонний довідник і пожбурила його в усміхнену фізіономію коханого чоловіка. Фізіономія ухилилася, але чоловік зробився трохи менше коханим. Довідник гепнувся об дверцята шафи.
Настуся, що постала на порозі за кілька секунд до описаних подій, захоплено свиснула й спокійно продефілювала до комп’ютера.
Цієї миті потривожені дверцята шафи (цього разу кімнатної, а не в коридорі) так само рвучко відчинилися, випускаючи на волю ліжко, яке розкладалося на льоту. Георгій ледь устиг відскочити.
— Як у еротичному бойовику, — прокоментувала Сестриця, вже звикла до подібного цирку.
— Ти дивишся еротичні бойовики?! — суворо поцікавилась я.
— Ні. Зі слів старших товаришів знаю, — примружилась Настуся. — А нас із уроків відпустили. У школі святковий весняний карантин!
Я тяжко зітхнула, розуміючи, що тепер Сестриця з повним правом чіплятиметься до мене цілодобово.
— Пустіть мене в комп’ютер! Мені в аську потрібно!
Настуся свого часу довідалась про цей спосіб теревенити з цілим світом, не розтуляючи рота, й звідтоді в неї безліч віртуальних друзів.
— Оце вже ні, — заявила я. — Мені комп самій потрібен. І потім, аська — це неробство. Або візьмися до якої-небудь справи, або не чіпай комп’ютера.
— Ні! Ні! Ні! — відчайдушно закліпала Сестриця. — Мені ненадовго, мені тільки з одним-двома перемовитись… Я обіцяла сьогодні вранці зв’язатися… Ну, Катрусенько! Спілкування з людьми, знаєш, як розвиває! Я вже навіть друкувати швидко навчилася… Я вмру, якщо не поговорю з ним!
— Почалося! — хором зітхнули ми з Георгієм.
Горезвісне «О! О!», яке видавала «аська», щоразу, коли Сестриця отримувала повідомлення, вже встигло дістати нас обох і протягом учорашнього дня.
— Тільки цього разу вимкни звук, — попросив Георгій, заспокійливо обіймаючи мене за плечі та скеровуючи в бік кухні.
Наявність у домі дитини підліткового віку неймовірно споріднює всіх дорослих із її оточення. Родинам, що розпадаються, настійно рекомендую брати в своїх знайомих у оренду саме таких дітей. Їм просто часу не залишиться на те, щоб розпадатися. Займатися буде чим: усі сили підуть на сприяння самоствердженню дитинки.
— Ох, як я розумію неньку, — зітхнула я вже на кухні.
Жорик співчутливо закивав. Чомусь мені здалося, що він ось-ось капітулює.
— То ти хочеш довідатися, чим скінчилась ця справа, чи ні? — підтвердив мій здогад Георгій.
— Ну, якщо ти хочеш мені розповісти, — щосили намагаючись не виказати радості, статечно озвалась я.
— Агов! — із кімнати погукала Настуся. — Катрусю, тобі лист від Шумилова. Я прочитаю?
Головне, вчасно! Найменше мені хотілося збивати зараз Жорика зі сприятливого для мене настрою. Але, з іншого боку, так довго випробовувати шляхетність Сестриці бути негарно. Напевне, Настуся стримувалась із останніх сил, щоб не зазирнути в текст послання.
— Чужі листи читати негарно! Я зараз прийду, — гукнула я Настусі й запитливо глянула на Жорика.
— Дивно, я щойно від Шумилова. Він не збирався нічого тобі писати. Може, що сталося?
— Що значить «чужі листи»? — ображено бурмотіла Настуся, вибираючись із-за столу. — Ти ж моя сестра, виходить, мені все про тебе можна знати…
— Так, але ти ж не сестра пана Шумилова, — резонно зауважив Георгій.
Настусю аргумент переконав. Бурчання припинилося.
«Вирішив скористатися вашим методом, — замість привітання писав Шумилов. — Розслабився, відімкнув телефони, спробував подумати про головне. Хочу сказати: я не вірю. Ні „не хочу“ — „не можу“ повірити в цю історію. Ваш Георгій каже: Алла зненавиділа Ларису, коли довідалась, що та заходила до Артура в ресторан. Чому Ларису, а не Ксенію? Ксенія ж була разом із Ларою під час цієї зустрічі. При цьому в Лариси був постійний хлопець, а Ксюша на той момент ні з ким не зустрічалася. Про це всі знали. Чому б Аллі було не запідозрити Ксенію? Мало там що бачив Артурів напарник… Мало там що йому здалося… Може, Алла накинулася на Артура з якогось іншого приводу».
— Про що йдеться? Що здалося напарнику?
— Напарникові не здалося. Вічно пан Шумилов перекручує факти. Напарник точно бачив, — на ґрунті вчорашнього антагонізму Георгій із Шумиловим стали вже як рідні. Гарчали безупинно, тому й не забували один про одного ні на мить. По-моєму, навіть про мене в той період Георгій говорив не так часто, як про видавця.