Історія однієї істерії
- Автор: Потанина Ирина Сергеевна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес
- ISBN: 978-966-2938-59-3
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Історія однієї істерії». Краткое содержание книги:
Не сумуйте, все це чекає на вас і в новому романі, останньому з цього циклу. А на додачу — ще безліч не менш цікавих персонажів: унікальний письменник Хомутов і його лиховісний з вигляду друг-глухонімий, видавець-ідеаліст, що перебуває в полоні власних ілюзій, неперевершена режисерка молодіжного театру «Сюр» з безліччю найкумедніших дивацтв і її вихованці, такі, як голомоза, та не позбавлена шарму дівчинка на прізвисько Тигра, трішки нервова Ксенія, її подруги Лариса з Аллою, що полюбляють чомусь таємниче зникати, й нарешті, причина всіх нещасть цих дівчаток — талановитий і демонічний Кирило… Чого вони всі накоять цього разу, ми переповідати не будемо. Але повірте: пригоди, які ви переживете з ними разом, такі само захопливі, як і в попередніх книжках циклу.
— Де? — такого я в нашому місті не знала.
— Ну, спочатку це був просто БК Будівельників, а тепер його перейменували. Для фішки. Ностальгія нині — ознака гарного смаку.
Воістину, світ розвивається по спіралі.
— То ми підемо? — прямо запитала Тигра. — Подивимося — він, не він. Заразом прилучитеся до сучасної культури. Я можу попросити тут одного, він флаєра дістане.
— Чого б не піти, — намагаючись приховати від присутніх безліч розмаїтих почуттів, які охопили мене, я все-таки прийняла рішення.
Зрештою, знайдена Георгієм Лариса — ще не кінець справи. Тим паче, що найбільше клієнта цікавить Ксенія. Мій обов’язок — перевірити цього «кілера». Цього разу я вирішила нічого не розповідати Георгію. Своєю залізною логікою він міг знову занурити мене в апатію і спантеличити. Я ж тільки перевірю, та й по всьому. Якщо кілер чистий — відсторонюся від справи зовсім. А якщо ні… Я уявила, як усе-таки витягнеться фізіономія в Георгія, коли він довідається, що я самостійно розкопала нові подробиці справи.
— О восьмій? — запитала Тигра.
— О восьмій. Біля БК?
— Краще я по вас заїду. Це буде правдоподібніше.
Не цілком розуміючи, до чого тут правдоподібність, я все-таки погодилася.
— Давай біля метро. Отже, о восьмій ми з Сестрицею будемо в бойовій готовності.
Я поклала слухавку.
— У що ти знову вплутуєш Сестрицю? — поцікавився Георгій, скривджений тим, що я не ввімкнула голосний зв’язок.
Звичайно, турбота про благополуччя Настусі на даний момент була лише вивертом, щоб довідатися, про що я говорила. Проте я вирішила не викручуватися.
— Адже справу вже закрито? Небезпека минула. Записки писала Ксенія, щоб залякати слідство і відвести нас від Ларисиної репутації. Так? Виходить, Настуся тепер на волі. Тигра покликала нас на кислотну дискотеку сьогодні ввечері. Я не могла відмовити Сестриці в такому задоволенні.
— Що? Ти не занедужала? У тебе все гаразд? Ти не жартуєш? — одночасно поцікавилися мої домашні. Один із жахом, інша — в стані захвату, наближеного до непритомності.
— Ні. Я не жартую, — з трагічною серйозністю заявила я і раптом розреготалася. — Крокуватимемо в ногу з часом! Зрештою, мені ще не тридцять п’ять!
— Катерино, ти впевнена, що в твоєму товаристві час почуватиметься комфортно? Може, щоб не бентежити дітей, відпустимо їх самих? Ця… м-м… племінниця справляє цілком… м-м… благонадійне враження.
— Тому ти боїшся відпустити мене з нею? — чарівно посміхнулась я.
— Але ж моя сестра — Катруся, а не Тигра, — вступила в розмову Настуся. — Виходить, вона й повинна мене супроводити. Коли що станеться, хто відповідатиме перед мамою? Не Тигра ж? Яке б там благонадійне враження вона не справляла!
Я подумки аплодувала Сестриці.
— Схоже, перед мамою відповідатиму я, — тяжко зітхнув Георгій, — причому, за вас обох. Віддавали на перевиховання одну дочку, в результаті отримали невихованих двох. І лису дівку, що справляє благонадійне враження пузирями з жуйки, — на додачу. Збожеволіти можна.
— Ну, Жорику, — благали ми, — ну, нам дуже хочеться…
— Добре, добре, — не встояв Георгій, — тільки я з вами точно не піду!
Я подумки подякувала небу, але заради пристойності ще хвилин із десять умовляла Георгія супроводити мене. На щастя, в суперечках на Жорикову шкідливість завжди можна було покластися. Він не погодився б ні за які блага світу. Зійшлися на тім, що Георгій поїхати з нами ніяк не може, бо просто зобов’язаний навідати сьогодні ввечері свого батька. Давно обіцяв до нього заїхати й не має права знову відкладати візит.
Паніку, зчинену Сестрицею з приводу терміново вигаданої неможливості йти на кислотну дискотеку в «такому відстійному вигляді», вдалося заспокоїти саме на той час, коли вже потрібно було виходити. Вирішили йти в повсякденному.
І навіть запланованих мною з самого початку запаморочливих вечірніх зачісок із бойовими макіяжами не зробили.
— Зараз так не модно! — відмовляла мене Настуся, вочевидь цитуючи чиїсь мудрування. — Зумисне зроблені зачіски вбивають відчуття природності. Начхати, що на голові, головне — що в голові!
Мене такий підхід більш ніж влаштовував.
Рівно в призначений час під вікнами пролунало обіцяне «Біб-біб!», і ми з Настусею вискочили з квартири. Побачене біля під’їзду нас трохи приголомшило. Переді мною з хихотінням та викаблучуванням сиділи на зовсім однакових моторолерах дві Тигри. За ближчого розгляду вдалося встановити, що друга належала до чоловічої статі. Через однакову стрижку й гримаси хлопець здавався Тигрячим братом-близнюком.