Історія однієї істерії
- Автор: Потанина Ирина Сергеевна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес
- ISBN: 978-966-2938-59-3
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Історія однієї істерії». Краткое содержание книги:
Не сумуйте, все це чекає на вас і в новому романі, останньому з цього циклу. А на додачу — ще безліч не менш цікавих персонажів: унікальний письменник Хомутов і його лиховісний з вигляду друг-глухонімий, видавець-ідеаліст, що перебуває в полоні власних ілюзій, неперевершена режисерка молодіжного театру «Сюр» з безліччю найкумедніших дивацтв і її вихованці, такі, як голомоза, та не позбавлена шарму дівчинка на прізвисько Тигра, трішки нервова Ксенія, її подруги Лариса з Аллою, що полюбляють чомусь таємниче зникати, й нарешті, причина всіх нещасть цих дівчаток — талановитий і демонічний Кирило… Чого вони всі накоять цього разу, ми переповідати не будемо. Але повірте: пригоди, які ви переживете з ними разом, такі само захопливі, як і в попередніх книжках циклу.
— Який автовідповідач? — я підозріливо скосила око на Жорика з Настусею. При слові «автовідповідач» Сестриця захихотіла.
— Передзвони за три хвилини, я прослухаю, що в твоєму розумінні значить «кльовий».
«Ви подзвонили в детективну агенцію „Order“, — незвично серйозним голосом провіщала Сестриця на плівці. — Це автовідповідач. Усе, що ви скажете після звукового сигналу, може бути використане проти вас».
— Настусю! — я навіть не знайшла в собі сили по-справжньому розлютитися. — Це, звичайно, чудовий жарт, але… Ми ж серйозна фірма, Настусю.
— Це я в Ігоря навчилася. Ну, в того, що з аськи. Новий знайомий. У нього автовідповідач саме такий. І він теж дуже серйозна людина.
Бракувало ще, щоб Сестриця дзвонила своїм віртуальним знайомим!
— Мене оточують шкідники! — Георгій теж не зумів додати голосові належної суворості й тільки зітхнув. — Я всіх вас звільню… Ні, звільнюся сам, а ви будете працювати й мене годувати… Щоправда, тоді я приречений на голодну смерть.
Рятуючи Настусю, телефон знову задзвонив. Тигра відразу перемкнулася на справи:
— Я тут дещо відкопала. Думаю, смачне…
Запал у словах Христини ще більше засмутив мене. Ну ось, розчарувався сам — передай іншому. Нема завдання гіршого, ніж руйнувати чиїсь ілюзії.
— Христино, — спокійно почала я, — мені потрібно дещо розповісти тобі. Георгій закриває справу. Він про все дізнався навіть без нашої допомоги. Ларису вже знайдено. Алла з Ксюшею, гадаю, повернутися самі. І ще. У цій справі не виявилося нічого смачного…
— Як це він закрив справу?! — наївно здивувалася Тигра. — Він не може закрити справу. Не він же продюсер!
— Чого? — не зрозуміла я. — Це щось з математики?
— Ні, з одного фільму, — охоче поділилася Тигра. — Я до того, що справу не закрито, поки є ті, хто її робить. Адже так? Я роблю цю справу. А ти?
На тому кінці дроту почувся звук міхура з жуйки, що лопнув. Дурнувата посмішка прилипла до моїх губів, а від дрібного хихотіння затрусилися плечі. І чому я постійно зв’язуюся з ненормальними? Взяти в помічниці когось, крім голомозої бунтівниці, я не могла.
— На жаль, проти шефа, як проти лома — прийому нема, — скорботно констатувала я. — Підкоряюся волі керівництва. Тим більше, що вона підкріплена вагомими доказами.
— Якими такими доказами? — не вгавала Тигра.
— Безліччю доказів. Усього й не викладеш. Добре, під’їжджай — просвічу.
— Ні, — закомизилася Тигра, — це ви приїжджайте. Слухайте, що я дізналася. Ходила до дядька в офіс і… Дай, думаю, зайду ще в той прохідний під’їзд.
Я здригнулася. Ось! Оце те, що крутилося в голові й не давало спокою. Не прохідний під’їзд, звичайно, ні… Глухонімий! Глухонімий, літератор і його музей. Шумилов був упевнений, що зникнення Ксенії пов’язане з ними. Я виразно пригадала, що Ксенія навіть сама писала про це в листі: «Це пов’язано з тим, про що я говорила тобі вчора. Як тільки все з’ясується — неодмінно розповім. Тільки не починай нічого самостійно, тату. Заклинаю». У гіпотезі Георгія це ніяк не враховується.
«Може, від’їзд Ксенії ніяк не пов’язаний із любовними пригодами подруг? Може, хоч із однією з дівчаток відбувається щось варте уваги детектива?». Я відразу засоромилася.
— Отож, — провадила Тигра, — не такий уже він і прохідний. Знайдені вами двері ведуть у двір. У мініатюрний закритий дворик. Нікуди звідтіля наш листоноша не здриснув би.
— Непогано, — Тигрин запал передався мені. — Виходить, він там живе? Він, або його знайомі, або… Або він утік через горище.
— Забагато невідомих! — підсумувала Тигра. — Виходитимемо з того, що вже точно знаємо. Я по ходу довідалася в тамтешніх бабусь, хто живе в під’їзді. Один персонаж підходить. І за віком, і за зовнішніми даними. Причому, ім’я його мені знайоме.
— Яке ім’я?
— Кіл ер.
— Що за дурниці? Хіба це ім’я?
— Ні, це професія. Він убиває музикою. Розумієш, навколо квартири персонажа, який нам підходить, увесь майданчик подряпаний назвами груп цілком визначеного напрямку. Я в цьому місті знаю тільки одного знавця клубної музики, який у миру носить назване бабусями ім’я з прізвищем. Насправді це — ді-джей «KILLER». Робить справжню музику. Дуже популярний зараз. Якщо цей листоноша не тезко кілера, то він і є справжній кілер. Не будь я Тигрою! Справжньою Тигрою!
Схоже, вкрай істеричний стан сьогодні був не тільки в мене.
— Чув би ці тексти хтось нормальний! Нас давно здали б у психушку…
— Сьогодні ввечері в нього паті в БК Будівників Комунізму.