Таємниця гірського озера
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Державне Видавництво дитячої литератури УРСР
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:
— Гляньте, в неї вся мордочка в меду, та й на голові скільки прилипло! Дай оближу, — пожартував Грикор.
— Досить з тебе! Хто тебе не знає, подумає, що ти й справді ненажера! — обурювався Камо
— Ну, якщо мені не даєте, дайте Чамбарові, нехай поласує,— запропонував Грикор.
Почувши своє ім’я, Чамбар почав скиглити. Було видно, що пропозиція Грикора припала йому до серця.
— Це можна, — погодився старий і вийняв ніж.
Він не розрізав шкурку, а витяг з неї все тільце звірятка через пащу і віддав Чамбарові. Шкурка ж залишилася цілісінькою, і коли дід набив її сухим дубовим листям, куниця, здавалося, ожила. Дорогою в село Камо запитав діда:
— Дідусю, а що ти зробиш із шкуркою?
— Ви що, гадаєте, відняли у моєї внучки камінь на перстень, відправили в Єреван — то я так це й залишу?
Відповідь діда порадувала хлопчиків: усі вони, коли думали про шкурку, мали на увазі Асмік.
Коли вони прийшли в село і зупинилися біля хати, де жила Асмік, дід викликав дівчинку і накинув їй куницю на шию:
— Візьми, доню, — сказав дід розчулено. — Одягнеш в день весілля і згадаєш старого мисливця Асатура.
Асмік почервоніла, але хутру — шовковистому, ніжному — вона була дуже рада. Тулила його до обличчя і все повторювала:
— Яке ж воно гарне, м’яке…
Камо готовий був віддати півжиття, аби тільки це хутро подарував дівчинці він, а не дід…
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
«Небо висохло»
З пролісками, фіалками, зграями пташок прийшла з півдня і, пройшовши по долині Араксу, піднялася до вершин Далі-Дагу нова весна. Після зимового сну природа прокинулась знову, скинула біле покривало і наділа барвисте вбрання. В очеретах озера Гіллі знову закопошились, зашуміли, загомоніли на всі лади закохані в природу птахи.
З приходом весни наші юні натуралісти впорядкували інкубатори, добули акумулятори. За зиму все тут змінилося до невпізнання: маленький, зроблений дитячими руками пташник за допомогою колгоспників перетворився у велику ферму. Птиця була розміщена по нових клітках і корм одержувала за особливими раціонами: за одним — несучки, за другим — пташенята, за третім — селезні і півні водяної курочки.
Одного сонячного дня Асмік широко розчинила ворота ферми, і її вихованці — водяні птахи різних порід і кольорів — інстинктивно потяглися до ставка. Поважно перевалюючись з боку на бік, ішли гуси й качки. Пір’я в них блищало так, як це й повинно бути в здорових і гладких птахів.
Асмік не могла натішитись, дивлячись на своїх вихованців.
— Ви тільки подивіться, як вони вже виросли!.. І птах у птаха, недаремно в один день народилися! — радісно повторювала вона.
— Так, всі від однієї залізної матері,— як завжди з сміхом в очах сказав Грикор. — Всі виросли… Адже ж і ти виросла, Асмік. Джейран ти, а не дівчина!
Асмік боляче скубнула Грикора за чуба.
— Ні, ні,— кричав Грикор, — не виросла, не виросла! Пусти, боляче!
Але Грикор сказав правду: Асмік за рік розцвіла. Не відстали од неї і товариші. Камо ще більше змужнів. На верхній губі у нього темніли вуса, що ледь пробивалися, голос зміцнів. Армен теж виріс, але потоншав і став соромливішим. Тільки Грикор залишився ніби таким же: таке ж по-дитячому наївне обличчя, такий же рухливий, меткий, з такими ж смішинками в чорних очах…
Дикі птахи на фермі почали нестися. А тому що несучок було близько ста двадцяти, хлопцям не було більше потреби збирати яєчка для інкубаторів па озері.
З відділу, де перебували лиски, вибігла радісна Асмік. У неї в руках було довгасте, вкрите дрібними цяточками яєчко.
— Перше яєчко! — вигукнула вона. — Перше яєчко лиски! Подивіться, яке гарне!
— Ану, дай мені… Дай на зубах спробую. Ти знаєш, які міцні перші яєчка в курки? — і Грикор простяг руку.
— Не дам! — злякалась Асмік. — Роздушиш. — Вона ніжно притулила яєчко до щоки. — Яке славненьке!
— Давайте зважимо, — запропонував Армен.
Грикор приніс маленькі аптечні ваги, що висіли на цвяху в одному з кутків ферми.
— Ну, таке ж, як і куряче, — сказав Армен, зваживши яєчко. — Тридцять сім грамів, а через рік, через два, коли птахи підростуть, вони і яєчка нестимуть більші. Тепер нам треба одержати помісь між дикими і свійськими птахами, розумієш, Асмік?
— Але ж у нас ні гусей, ні качок свійських нема.
— Давай обміняємо частину наших диких на свійських, — запропонував Камо.
Коли хлопці прийшли до голови колгоспу Баграта і запропонували обміняти частину диких птахів на свійських, колгоспних, він відразу погодився. Голова тепер довіряв юним натуралістам.