Таємниця гірського озера
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Державне Видавництво дитячої литератури УРСР
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:
— Почекай, не спіши! — наважився остудити його запал Камо. — Він по лисицю пішов. Який там шашлик!
Грикор зупинився. Його чорні, схожі на виноградини очі були повні сміху.
— А чим гірший шашлик з лисиці? Що їсть лисиця? Курей. Чому ж м’ясо лисиці має бути гірше за всяке інше? — запитував він з удаваним здивуванням.
— Але ж лисиця і мишей їсть, — сказала Асмік.
— Чим же миша погана? Адже вона тільки зерно та цукор гризе.
— Скажи йому, хай не говорить так, — звернулась Асмік до Камо.
— Не люблю я, коли ці інтелігенти морщаться, та ще й від чого: від шашлика з лисячої печінки!.. Ну, та ходімте ж скоріше!
З жартами і сміхом вони піднялися на схил гори, де на снігу виднілися сліди людини, що недавно пройшла. За нею йшов собака.
— Сліди діда і Чамбара! — зрадів Камо.
Цими слідами, за дідом і собакою, пішли і наші діти.
Все навколо було вкрите яскравобілим снігом. Сонце сяяло так, що очі сліпило. Здавалося, міріади алмазів були розсипані по гірських схилах.
Перший сніг у горах!
Похмура, туманна осіння пора, коли все в природі вкутане імлистим сутінком, як тільки випадає перший сніг, змінюється світлими, прозорими днями.
Небо стає ясним і мирним, його блакить— густішою і яскравішою. В усій своїй красі виникають на її тлі вершини високих гір. Приємно гріє сонце перших днів зими, і сніг тане, струмочок за струмочком стікаючи в міжгір’я.
Діти зупинилися на одному з схилів і замилувались сяючим під сонцем гірським пейзажем. Промені сонця, падаючи на сніг, заломлювалися в ньому і. відбиваючись, ласкавими хвилями торкалися дитячих облич.
— Який чудовий день! І в зими є своя краса, — прошепотів Армен.
— Шикуйся! — скомандував Камо.
Діти спустилися в балку, а з неї знову почали підніматися вгору. Сліди діда то спускалися в міжгір’я, то проходили по краях скель, зважаючи на те, де пролягав шлях лисиці. В одному місці на снігу були розкидані гусячі кісточки і пір’я.
— Он ти, бідний птах! І як же це ти свою душеньку віддав, і який вітер розвіяв твоє пір’ячко?.. Ах, ти, мій красуне! — вдавано побивався Грикор, наслідуючи голосіння бабусь.
А Асмік стояла мовчки над розкиданим по снігу пір’ячком, і серце її стискалося від болю: адже це були кісточки одного з її пташенят!
— Не журися! Мій дід цього так не залишить, — впевнено сказав Камо.
Діти підіймалися далі на гору.
Нарешті, за одним поворотом вони побачили мисливця з рушницею за плечима і великим кинджалом збоку.
Чамбар привітав дітей веселим гавканням. Він підбіг до них і, лащачись, припадав до їхніх ніг. Асмік погладила собаку і почастувала його цукеркою:
— Навмисне для тебе принесла, Чамбарчику.
— І мені дай. Чи я, по-твоєму, гірший за собаку? — простягнув руку Грикор.
— Навіть кращий, але хіба не Чамбар врятував нашого Камо?
Дівчинка сказала це з таким теплим почуттям, що Камо почервонів.
— Дідусю, шашлик готовий? — ще здалеку крикнув Грикор дідові.
— Куди це ви йдете, левенята мої? — весело зустрів дітей мисливець Асатур. — Ну, коли прийшли, добре зробили: ознайомтеся з лисячим звичаєм, — додав він, сідаючи на сніг і закурюючи люльку. — Здорово, клята, вимучила мене. Ви тільки погляньте на її витівки. Сполохав я її там, внизу, вигнав з-під одного каменя… Тільки прицілився, як вона бігом на голе місце на горі, де сніг здуло вітром Дивлюся, а в очах мерехтить. нічого не бачу.
Старий підвівся і знову пішов по сліду лисині Всі рушили за ним.
На одному з стрімких схил:в слід лисиці знову зник. Куди ж поділася вона?
Не полетіла ж? Хлопчики розгублено мовчали. Дід посміювався у вуса.
— На цей раз вона викинула іншу штучку. Погляньте-но вниз. Бачите?
Було видно, що по снігу прокотилося щось: ніби камінь упав і, розкидавши сніг, скотився вниз. Метрів на десять нижче в снігу була помітна довгаста ямка, далі — ще кілька.
— Лисиця стрибнула метрів на десять униз, а потім покотилася клубком, щоб слід замести, — пояснив мисливець.
Переслідуючи лисицю далі, вони дійшли нарешті і до її нори.
Чамбар одразу ж кинувся в нору, але хід був вузький, і собака в ньому застряв. Однак, відчувши звіра, пес уже не міг заспокоїтись. Чамбар гавкав, скиглив, висунувши великий червоний язик, і дряпав землю.
— Ну, тепер спробуй витягти її без кирки і лопати! А якщо ми в нору напустимо диму, вона може втекти через запасний вихід, — сказав мисливець.
— А де у неї запасний вихід? — спитав Камо.