Таємниця гірського озера
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Державне Видавництво дитячої литератури УРСР
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:
Якось дід Асатур, відпочиваючи недалеко від огорожі, що оточувала ферму, помітив, як одне каченя, розставивши крила і витягнувши шию, ніби пливе в пилюці, простуючи до огорожі
Дід здивувався: яка невідома сила тягне пташеня до себе? Він хотів підвестися, але тут побачив, як і сіре гусеня, так само витягнувши шию і безпорадно опустивши крила, проповзло по землі і раптом зникло кудись.
— Що таке? — пробурмотів дід, нічого не розуміючи. — Піду подивлюся.
Він встав, підійшов до огорожі і сів на бочку з-під риби; Поряд були інші бочки. За ними доручив дідові наглядати завідувач кооперативу.
На подвір’ї ферми панував спокій її юні вихованці мирно бродили по двору. У глибині сарая мелькала постать Асмік. Старий вийняв з кишені люльку і стукнув нею по бочці, щоб витрусити з неї попіл.
Бочка зарипіла, захиталась і, хтось всередині в ній прошепотів:
— Ну, що? Можна вилазити?
— Давай, вилазь, вилазь! — почулося з іншої бочки.
Дід нахилився. Але тільки підняв він кришку сусідньої бочки, як хтось сипнув йому межи очі жменю попелу. Бочки зарипіли, покотилися, з них хтось вискочив і прожогом утік.
Старий, замруживши очі, кричав: Злодії! Злодії! Осліпили!..
Збіглися люди. Діда розпитали, бочки оглянули, але так І ие довідалися, хто в них сидів.
Опам’ятавшись, дід забрав бочки і покотив їх до кооперативу.
— Ти можеш зберігати їх де завгодно, тільки не біля огорожі ферми, — сказав він завідувачеві.— Люди сон втратили, всі думки їхні про ферму, а ти готуєш їм розбійницькі гнізда? Ех, ти! — нагримав дід на ні в чому не винну людину.
Після цьоіго до самої осені на фермі більше нещасть не траплялось, але коли випав сніг, завила хуга і в полях не стало їжі, солодкий аромат меду і гладк, птахи ферми почали привертати увагу куниць і лисів.
Отут саме і став у пригоді мисливський досвід діда Асатура.
Слідами хитрого звіра
Почався новий навчальний рік.
Асмік тепер училася в сьомому класі, Камо і Армен — у дев’ятому, Грикор — у восьмому. їхня дружба і далі розвивалась і міцніла.
Асмік, так само, як і раніш, просто з школи бігла на ферму, до своїх, тепер уже дорослих, птахів, і допомагала матері доглядати їх.
Біля ставка, за селом, колгосп цього літа за планом, одержаним з Єревана, побудував для птиці нові, просторі приміщення.
Голова колгоспу Баграт не тільки визнав ферму, але не пошкодував і коштів, щоб влаштувати її якнайкраще.
— Коли вже ферма, то нехай буде і схожа на ферму — за всіма правилами! — сказав він.
Побудувавши приміщення для птахів. голова не поскупився прибудувати до них і кімнату для завідуючої і будку для сторожа.
Саме приміщення ферми мало кілька відділів. В одному з них стояли інкубатори, друге — просторе — було відведено птахам для прогулянок. Окреме місце мали пташенята. Для дорослих птахів влаштували сідала. Для квочок місця не передбачалося. Вирішили виводити пташенят лише в інкубаторах.
Ферма мала великий запас ячменю. Щоразу, коли Асмік годувала птахів, вона з теплим почуттям перебирала зернятка в своїй руці: це був «ячмінь Армена».
Армен часто приходив на ферму, дивився на птахів, на їхні підрізані крила, іноді допомагав Асмік готувати математику, літературу.
Якось уночі гуси і качки зняли страшенний шум. Голосно загавкали і вискочили із своїх конур собаки. Гримнула рушниця діда Асатура, який ночами охороняв ферму.
Коли старий запалив світло, приміщення, де птиці спали, було всипане пір’ям. Тут явно побувала лисиця.
— Не будь я мисливцем Асатуром, коли дам перетравити тобі вкрадене! — поклявся старий і на світанку по лисячому сліду пішов у гори.
— Дід твій на полювання вирушив, — сповістила Камо бабуся Наргіз.
Це було вихідного дня. Приготувавши уроки, Камо відшукав Армена та Асмік і сказав їм:
— Ходімо до Грикора.
— Що трапилося? — захвилювалась Асмік.
— Ходімо, потім довідаєшся.
Грикор з захопленням допомагав
колгоспному пастухові напувати телят.
— Ого! — вигукнув він, побачивши товаришів. — Ви чого?
— Грикоре, коли ти закінчиш свою роботу!
— З вашою допомогою, за п’ять хвилин, — пожартував Грикор.
— А що ж, давай відро…
— Ні, ні, ми вже закінчили. Що у вас?
— Грикоре, ходімо на Далі-Даг, — сказав Камо.
— А що там є? Щось їстівне?
— Коли вже мисливець Асатур з своїм Чамбаром туди пішов, то, треба гадати, там і їстівне знайдеться.
— Чого ж ви, коли так, роздумуєте? Ходімо швидше, а то дід Асатур весь шашлик сам з’їсть! — з удаваним жахом закричав Грикор і кинувся з хліва.