Сімнадцять спалахів весни
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #8
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Сімнадцять спалахів весни». Краткое содержание книги:
— Ви тут не мерзнете?
— Мерзну аж до задубіння. А що ж робити? Хто тепер не мерзне, хотів би я знати?
— В бункері у фюрера дуже добре топлять…
— Ну, це зрозуміло… Вождь має жити в теплі. Хіба можна порівняти наші клопоти з його тривогами й. турботами? Ми є ми, кожен про себе, а він думає про всіх німців.
Штірліц уважно оглянув підвал: жодної віддушини тут не було, апаратури підслухування сюди не ввіткнеш. Тому, затягнувшись міцною сигаретою, сказав:
— Годі вам, професоре… Скажений маньяк підставив голови мільйонів під бомби, а сам сидить, як сволота, в безпечному місці й дивиться кінокартини разом із своєю бандою…
Обличчя Плейшнера стало біле як крейда, і Штірліц пожалкував, що сказав усе це, і пожалкував, що взагалі прийшов до нещасного старого у своїй справі.
«Але чому моя справа? — подумав він. — Усе-таки — це їх, німців, справа і, виходить, його справа.»
— Ну, — мовив Штірліц, — відповідайте ж… Ви не згодні зі мною?
Професор усе ще мовчав.
— Так от, — сказав Штірліц, — ваш брат і мій друг допомагав мені. Ви ніколи не цікавились моєю професією: я штандартенфюрер СС і працюю в розвідці.
Професор сплеснув руками, ніби закриваючи обличчя від удару.
— Ні, — сказав він. — Ні і ще раз ні! Мій брат ніколи не був і не міг бути провокатором! Ні! — повторив він уже голосніше. — Ні! Я вам не вірю!
— Він не був провокатором, — відповів Штірліц, — а я справді працюю в розвідці. В радянській розвідці…
І він простяг Плейшнерові листа. Це був передсмертний лист його брата.
«Друже. Спасибі тобі за все. Я багато чого навчився в тебе. Я навчився, як треба любити і як треба в ім'я цієї любові вміти ненавидіти тих, хто несе народу Німеччини рабство. Плейшнер»
— Він написав так, побоюючись гестапо, — пояснив Штірліц, забираючи листа. — Рабство німецькому народові, як ви самі розумієте, несуть орди більшовиків і армія американців. Їх же, більшовиків та американців, ми й мусимо, як учить ваш брат, ненавидіти… Хіба не так?
Плейшнер довго мовчав, забившись у величезне крісло.
— Я аплодую вам, — озвався він нарешті, — я розумію… Ви можіте покластися на мене в усьому. Але я повинен сказати вам зразу: як тільки мене вдарять канчуком по ребрах, я розповім усе.
— Я знаю, — відповів Штірліц. — Що ви вважаєте за краще: моментальну смерть від отрути чи тортури в гестапо?
— Якщо не дано третього, — посміхнувся Плейшнер своєю несподіваною беззахисною усмішкою, — звичайно, я вважаю за краще отруту.
— Тоді ми зваримо кашу, — посміхнувся Штірліц, — добру кашу…
— Що я повинен зробити?.
— Нічого. Жити. І бути готовим у будь-яку хвилину до того, щоб зробити конче потрібне.
— Добрий вечір, пасторе, — сказав Штірліц, швидко зачиняючи за собою двері. — Пробачте, що я так пізно. Ви вже спали?
— Добрий вечір. Я вже спав, але хай це вас не тривожить; заходьте, будь ласка, зараз я засвічу свічки. Сідайте.
— Спасибі. Де можна сісти?
— Де завгодно. Тут тепліше, біля кахля… Може, сюди?
— Я зразу ж застуджуюсь, коли виходжу з тепла в холод. Завжди краще одна, постійна температура. Пасторе, хто у вас жив місяць тому?
— У мене жив один чоловік.
— Хто він?
— Я не знаю.
— Ви не поцікавилися, хто він?
— Ні. Він просив притулку, йому було погано, і я не міг відмовити.
— Це добре, що ви мені так упевнено брешете. Він казав вам, що він марксист. Ви сперечалися з ним як з комуністом. Він не комуніст, пасторе. Він ніколи ним не був. Він мій агент, він провокатор гестапо.
— Ах, он воно що… Я розмовляв з ним як з людиною. Це не так важливо, хто він: комуніст чи ваш агент… Він просив порятунку. Я не міг відмовити йому.
— Ви не могли йому відмовити, — повторив Штірліц, — і вам не так важливо, хто він: комуніст чи агент гестапо… А якщо через те, що вам важлива лише «просто людина», абстрактна людина, конкретні люди потрапляють на шибеницю — це для вас важливо?!
— Так, це важливо для мене…
— А якщо — ще конкретніше — на шибениці першими будуть ваші сестра і її діти — це для вас важливо?!
— Це ж злочин!
— Говорити, що вам не так важливо, хто перед вами — комуніст чи агент гестапо, — ще більший злочин, — відповів Штірліц сідаючи. — Причому ваш злочин догматичний, а тому особливо страшний. Сядьте. І слухайте мене. Вашу розмову з моїм агентом записали на плівку. Ні, це не я робив, це все робив він. Я не знаю, що з ним: він надіслав мені дивного листа. І потім, без плівки, яку я знищив, йому не повірять. З ним взагалі не стануть розмовляти, бо він мій агент. Що стосується вашої сестри, то її мають заарештувати, як тільки ви перейдете кордон Швейцарії.