Сімнадцять спалахів весни
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #8
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Сімнадцять спалахів весни». Краткое содержание книги:
Як повідомив Вайбель, на другий день після розмови з Паріллі він запросив на обід Аллена Даллеса і його помічника Геверніца.
«В мене є два приятелі, які висувають цікаву ідею, — мовив він, — якщо ви хочете, я можу вас познайомити». Даллес відповів, що він хотів би зустрітися з товаришами Вайбеля пізніше — після того, як з ними поговорить його помічник.
Відбулася розмова між Паріллі й Геверніцом. Я вам сповіщав уже, що цей Геверніц — син не Егона Геверніца, а Герхарда фон Шульц-Геверніца, професора економіки Берлінського університету. Поїхавши до Америки після захисту докторської дисертації у Франкфурті (я, до речі, подумав, чи не було встановлено першого контакту між Вайбелем і Геверніцом іще в Німеччині, вони ж обидва закінчили той самий університет), він почав працювати в міжнародних банківських концернах у Нью-Йорку, де тоді ж орудував Аллен Даллес.
Під час розмови Паріллі запитав: «Чи готові ви зустрітися з штандартенфюрером СС Дольманом для конкретнішого обговорення цієї та інших проблем?» Геверніц погодився з цією пропозицією, хоч, на думку Паріллі, він поставився до висловленої пропозиції з певною недовірою й підозріливістю, властивою інтелігентам, які прийшли в розвідку.
Я дав санкцію на поїздку Дольмана в Швейцарію. Там, на озері Чіасо, його зустріли Гюсман і Паріллі. Коли вони прибули в Лугано, в невеличкий ресторан «Б'янкі», Дольман, як і домовились, заявив: «Ми хочемо переговорів із західними союзниками для того, щоб зірвати план Москви, за яким має бути створено комуністичний уряд Північної Італії. Це завдання змушує нас відкинути колишні образи й думати про завтрашній день, перекресливши весь взаємний біль дня вчорашнього. Світ повинен бути справедливим і достойним».
Гюсман відповів, що єдино можливі переговори — це переговори про беззастережну капітуляцію.
«Я не піду на зраду, — сказав Дольман, — та й ніхто в Німеччині не піде на це».
Гюсман, однак, наполягав на концепції «беззастережної капітуляції», але розмови не припиняв, незважаючи на тверду негативну позицію, що її зайняв Дольман відповідно до тієї партитури, яку ми з ним попередньо розписали.
Далі, перепинивши Гюсмана, заговорив помічник А. Даллеса Поль Блюм. Саме Блюм передав Дольманові прізвища двох керівників італійського Опору: Ферручі Паррі й Усміяні. Ці люди знаходяться в нашій тюрмі. Вони не комуністи, і це дало нам змогу зробити висновок: американці так само, як і ми, занепокоєні комуністичною загрозою Італії. Їм потрібні герої Опору некомуністи, які змогли б у потрібний момент очолити уряд, відданий ідеалам Заходу.
«Якщо цих людей звільнять і привезуть до Швейцарії, — сказав представник Даллеса, — ми могли б продовжити наші зустрічі».
Коли Дольман повернувся до мене, я зрозумів, що переговори почалися, бо інакше й не можна розцінити цього прохання про звільнення двох італійців. Дольман висловив припущення, що Даллес чекає, щоб я прибув до Швейцарії. Я поїхав до фельдмаршала Кессельрінга. В результаті п'ятигодинної розмови я прийшов до висновку, що фельдмаршал погодився на почесну капітуляцію, хоча ніяких прямих запевнень Кессельрінг не давав, просто, мабуть, за традицією побоюючись відверто розмовляти з представником служби безпеки.
На другий день Паріллі прибув до мене на конспіративну квартиру, що коло озера Гарда, і передав мені від імені Даллеса запрошення на нараду в Цюріх. Таким чином, післязавтра я від'їжджаю в Швейцарію. На випадок, якщо це пастка, я висуну офіційну версію про викрадення. Якщо ж це початок переговорів — я проінформую вас у наступному листі, якого надішлю зразу ж, як тільки повернуся в свою ставку.
Ваш Карл Вольф»