Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Незабаром очікування ОГПУ справдилися — по всій території СРСР селяни протестували проти конфіскації своєї власності, свавільних арештів, криміналізації «накопичування зерна» та накладання штрафів. Звіти про опір ринули з усіх регіонів, у яких з особливим завзяттям застосовували «надзвичайні заходи» — із Сибіру, Північного Кавказу, а також з України. За спогадами Юджина Лайонса, «Москва була сповнена чуток про повстання на Кубані, Україні та інших регіонах... Коли пресі дозволили говорити більш відкрито, багато чуток виявилися правдою. З усіх куточків країни надходили повідомлення про напади і вбивства місцевих комуністів, працівників хлібозаготівель та податківців».[354] У деяких місцях обурення вилилося в масове насильство. В січні 1928 року ДПУ було заарештовано шість чоловік у містечку біля Одеси за побиття голови колгоспу. Ще одну групу бунтарів заарештували в селі на півдні України за шмагання податківця.[355]

Для деяких українців це було не опором, а скоріше боротьбою за виживання. Врожаї 1928 і 1929 років були поганими. Несприятливі погодні умови та дощ під час жнив заповідали поганий, нижче за середній урожай. Як і в 1921 році, проведення політичних кампаній означало, що селяни залишилися майже без жодних запасів хліба. Знову не вистачало їжі, особливо у степових районах південно-східної України, але хлібозаготівлі проходили швидкими темпами. За попередніми даними, щонайменше 23 000 людей померли під час маловідомого голоду 1928–1929 років від спричинених голодом хвороб та важких умов голодування, при цьому спостерігався й різкий сплеск характерних захворювань.[356]

У багатьох аспектах цей невеликий голод був «репетицією», що окреслила перехідний момент між катастрофою 1921 року та великим голодом 1932–1933 років. Радянський Союз не просив допомоги в міжнародної спільноти, як це було в 1921 році. Москва також не надала хліба чи іншу допомогу людям, які потерпали від голоду. Замість цього переклала проблему на плечі українських комуністів. У липні 1928 року український уряд створив республіканську комісію допомоги «постраждалим від неврожаю». Комісія надала селянам кредити (які вони мали виплатити самі) на купівлю насіння, продовольчу допомогу (в обмін на участь у громадських роботах), а також харчування й лікування для дітей. Але повідомлення про голод звели до мінімуму. Приблизно в третині випадків смертей від голоду в свідоцтвах вказували інші причини. Показово, що в 1928–1929 роках ніхто в радянському керівництві не задумувався над питанням, чи не були самі «надзвичайні заходи» джерелом проблеми.[357]